Тесей поклав руку на плече свого батька.
— Не засмучуйтеся. Боги люблять сміливість. Ми всі повернемося додому, ви й оком не встигнете кліпнути.
Він розвернувся й застрибнув на планшир корабля, аби звернутися до тих, хто зібрався на причалі, щоб проводити їх у дорогу. Родини тринадцяти молодих людей, яких Тесей особисто відібрав із усіх тих, хто запропонував себе на роль добровольців, стояли попереду; їх можна було легко впізнати за їхніми блідими, змученими обличчями та чорними жалóбними плащами, які вони вдягнули цього дня.
— Афіняни! — вигукнув Тесей. — Будьте в доброму гуморі. Ми, молоді люди Афін, вирушаємо з легкими серцями й повернемося, щоб порадувати ваші.
Тринадцять юнаків і дівчат, що стояли позаду нього, всі одягнені, як і Тесей, у жертовне біле й обвішані квітами, підвели руки на знак салюту й радісно закричали. Стурбовані та вражені родини на набережній робили все можливе, щоб відповісти їм бадьорими голосами.
— Підніміть вітрила і вйо на Крит!
Поки з рей розгортали чорну вітрильну тканину, Егей хутко підійшов до свого сина.
— Тепер послухай мене, — сказав він. — Я дав вказівки капітану. Я буду щодня стояти на вершині нашого акрополя і чекати твого повернення. Якщо корабель буде повертатися порожнім, якщо станеться лихо, якщо ви зазнаєте невдачі...
— ...такого не буде...
— ...тоді він підніме чорні вітрила, але якщо боги вирішать вас пощадити, і корабель буде повертатися з тріумфом...
— ...у чому я впевнений...
— ...то він має підняти білі вітрила. Щоб я відразу це знав. Ти мене почув?
Серйозність поведінки царя потішила Тесея.
— Не турбуйтеся, батьку. Дорогою додому у нас будуть білі вітрила. А тепер візьміть цю оливкову гілку, щоб помахати нею, і спробуйте мати бадьорий вигляд. Ми готові відпливати.
— Нехай боги благословлять тебе і завжди приглядають за тобою, Тесею, сину мій.
Було піднесено молитви Посейдону, пелюстки квітів і зерна кукурудзи кинуто у воду, і корабель відчалив.
Підземелля Кносса
Егей мав рацію, коли припускав, що в ту мить, коли афінські добровольці висадяться на Криті, вони всі будуть одразу взяті в полон. Дорогою туди Тесей намагався уявити різні способи, якими вони могли б подолати будь-яку охорону, встановлену над ними, і влаштувати з ними бій, але жодна дієва хитрість так і не спала йому на думку. Агресивний мінойський флот зустрів їхній корабель у відкритому морі й почав супроводжувати його у гавань іще до того, як вони встигли побачити острів.
Невеликий загін глузливих критян супроводжував їх від доків Іракліона до підземелля палацу, де вони мали провести ніч. За процесією бігла юрба дітей, які кидали в них каміння та образи, поки вони наближалися до великих воріт Кносса252.
252 Грецький поет Вакхілід розповідає в одному зі своїх віршів, своїх «дифірамбів», що, коли корабель прибув на Крит, Мінос намагався затягнути в ліжко одну з афінських дівчат Ерібею, а Тесей її захистив. Мінос стверджував, що він як син Зевса (у цій версії міфу він є Міносом Першим, нащадком Європи та Зевса) має на це повне право. На що Тесей відповів, що він є сином Посейдона. Мінос вирішив перевірити його, кинувши золотий перстень у море та наказавши Тесею принести його назад. Тесей пірнув і зустрів там дельфіна, який доправив його до палацу Посейдона, де нереїди повернули йому перстень і подарували всілякі коштовності. Потім він вийшов із моря й віддав перстень та інші морські скарби здивованому Міносу. Все це звучить чарівно, але здається дивним, що потім Мінос ув’язнив Тесея разом із іншими, наче нічого й не сталося. Він точно мав побоюватися, що Тесей може стати першим афінянином, який виявиться рівним звірові та самому лабіринту.
— Людина-бик вже чекає!
— Він перемеле ваші кості!
— Ви всі обмочитеся! Ви завжди це робите!
— Він любить смак афінян...
— Він спершу вас трахне, а потім з’їсть!
Один із юнаків почав скиглити.
— Тихше, — сказав Тесей. — Вони хочуть бачити ваш страх. Не давайте їм цього задоволення. Нумо краще співати...
Голосом, більш вражаючим своєю силою, аніж своєю музичністю, Тесей почав співати. Це був старий гімн Аттики — пісня, яка розповідала історію про Кекропа та царів-засновників Афін. Про те, як Афіна Паллада подарувала людям оливкові дерева і змагалася з Посейдоном за те, хто має бути охоронцем міста.
Повільно, проте зі зростаючою впевненістю до нього приєдналися інші тринадцять голосів. Діти, які з них глузували, не знали, як на це відповісти, і розчаровано відстали від процесії. Вартовий гаркнув на них, щоб вони замовкли, але вони заспівали ще голосніше та енергійніше. Брама відчинилась, і їхні хоробрі голоси почали відлунювати від мурів міста.