— Мені наснився сон, — нарешті сказав Тесей. — Просто сон, але він мене турбує.
— Бог Діоніс?
Тесей витріщився на капітана.
— Тільки не кажіть мені, що вам він теж наснився?
Вони мовчки розбудили інших.
— У нас немає вибору, — знову і знову повторював Тесеєві капітан. — Ми мусимо залишити її.
Коли вони вже були далеко в морі, Тесей озирнувсь, і йому здалося, що він бачить самотню фігуру Аріадни, яка стоїть на березі в місячному світлі. Тим часом вони вже могли бачити, як із іншого боку до острова наближається флот Діоніса. Тесей оплакував втрату дівчини, у яку він закохавсь, але він знав, що безпека молодих людей, які були під його опікою, важливіша за все інше. Йому довелося пожертвувати власним щастям. Йому довелося пожертвувати нею.
Принаймні таким є афінське пояснення залишення Аріадни на Наксосі. Інші версії стверджують, що Тесей залишив її на острові, тому що вона більше не була йому потрібна. Вона виконала своє завдання, тож її можна було позбутися. Згідно з деякими критськими переказами, Діоніс прибув на Наксос із великим флотом, одружився з Аріадною (піднявши її весільну діадему до небес у вигляді сузір’я Північна Корона), вона народила від нього щонайменше дванадцять дітей, а після смерті він винагородив її, врятувавши з царства Аїда разом зі своєю рідною матір’ю Семелою, і всі вони жили довго та щасливо на Олімпі.
Нам важко любити Тесея, який зміг настільки холоднокровно покинути дівчину, що відіграла таку важливу роль у його порятунку та порятунку його супутників, і, безсумнівно, саме тому афінська версія цього міфу наголошує на важкому виборі, який стояв перед ним, і навіть заходить настільки далеко, припускаючи, що Аріадна вже була якимось чином заручена з Діонісом, коли вона вперше зустріла Тесея, таким чином перекладаючи всю провину на неї. Афіняни не любили слухати історії, які виставляли б їхнього улюбленого героя в поганому світлі.
Дорогою до Афін капітан корабля трусонув за плечі похмурого і замисленого Тесея.
— Дивіться, пане, дивіться!
Тесей побачив, що весь екіпаж корабля дивиться на сонце.
— Що там? — запитав він, примружуючись у напрямку їхніх поглядів. — На що я маю дивитися?
А тоді він це побачив. Двох людей, які летіли високо в небі. Старший і молодший чоловіки. У них були широкі білі крила. Молодший чоловік злетів угору, а потім полетів униз. Навіть із такої відстані було видно, що він насолоджувався цим.
Батько і син
Міноса розбудили і повідомили йому жахливу новину. Слуги подивилися вниз крізь високі ґрати й побачили вбитого Мінотавра в його палатах. Капітан його варти також мертвий. Афіняни втекли, а великий мінойський флот був понівечений. Більше того, їм не вдалося знайти принцесу Аріадну. Можливо, вона потрапила в полон, можливо...
Мінос знав, кого звинуватити у цій катастрофі. Якщо Мінотавр був мертвий, а його вбивця втік, це могло означати лише те, що Дедал якимось чином видав таємницю лабіринту. Мінос наказав ув’язнити винахідника та його сина Ікара у його кімнаті у вежі нагорі палацу, а зовні поставити цілодобову охорону. Там вони мали чекати свого смертного вироку.
Ікар стояв біля вікон їхньої в’язниці й дивився на море.
— Гадаю, якщо ми стрибнемо досить далеко, то зможемо перелетіти скелі й приземлитися у воду? — запропонував він.
Дедал не відповів. Він був зайнятий. Вежа, в якій їх ув’язнили, була наповнена птахами, що звили тут гнізда, їхнім лайном і пір’ям.
— Що ти робиш, тату?
— Передай мені ці недогарки, що залишилися від свічок.
— Щось майструєш?
— Цить! Не турбуй мене.
Він завжди так цитькав, коли працював над чимось важливим. Ікар простягнувся на підлозі в повний зріст і заснув.
Він не мав ніякого уявлення про те, скільки часу минуло, коли його розбудив схвильований батько.
— Вставай, Ікаре, вставай! Надінь це.
— Що це таке?
— Крила, хлопче, крила!
Ікар невпевнено підвівся на ноги й дозволив Дедалу закріпити навколо свого тулуба шкіряні ремінці. Він озирнувсь, аби побачити, що відбувається і що лоскоче його спину та плечі.
— Відійди далі, дай собі більше простору і спробуй їх розкрити.
— Цього разу ти справді це зробив, тату.
Дедал намагався надіти власний комплект крил.
— Припини реготати й допоможи мені.
Тим часом він розповідав Ікару, як ними користуватися.
— Але ж, тату, ти хочеш сказати, що ми маємо вистрибнути у вікно й довіритися тому, що вони втримають нас у повітрі?
— Я все своє життя вивчав птахів. Повітря для них не є порожнім простором, воно таке ж тверде для них, як земля для нас або вода для риби. Воно тримає їх і триматиме нас. Май віру.