Вона покликала свою доньку Ейлейтію20, богиню пологів, і наказала їй негайно вирушити до Фів, сісти на стілець біля спальні Алкмени, міцно схрестивши ноги, і залишатися в цій позі до подальших вказівок. Така поза богині, у такій безпосередній близькості до вагітної жінки, не дозволить Алкмені приготувати власні ноги для пологів, що, як знала Гера, мусить з часом задушити та вбити дітей, ув’язнених у її лоні. Тим часом вона вирушила до Тиринфа зі зіллям, яке мало змусити Нікіппу передчасно народити її сина від Стенела.
20 Також відома як Ілітія. Я вимовляю її ім’я, мабуть, неправильно, як шепелява людина сказала б «Алісія». Ейлейтію зображували як жінку з факелом, що символізує пекучий біль під час пологів, або із зведеними вгору руками для того, щоб привести дитину до світла. Римляни називали її Люцина або Натіо.
Складна, жорстока й неприємна схема, але водночас розумна й ефективна. Такими могутніми були сили Ейлейтії, що Алкмені, поки вона звивалася від болю, справді не вдавалося розсунути свої ноги. А в Тиринфі Нікіппа успішно народила здорового хлопчика, якого вони зі Стенелом назвали Еврістеєм21.
21 Еврістей означає «широкоплечий», що може свідчити про те, що Нікіппа відчувала сильний біль під час його народження.
Гера з тріумфом повернулася на Олімп.
— Мій дорогий чоловіче, — проспівала вона. — Приготуйся до великого щастя. Народився хлопчик, прямий нащадок Персея, не менше!
Зевс широко всміхнувся.
— Ах, так. Я передчував, що це має незабаром статися.
— Такі чудові новини, — проспівала Гера. — Я така рада за пару. Звісно, Стенел — онук Персея, але й родовід Нікіппи також є взірцевим. Прекрасний родовід. Походить не тільки від Пелопа, а й від...
— Почекай, почекай, почекай... Нікіппа? Стенел? Яке в біса вони мають до цього відношення?
— Як? Хіба я не сказала? — Гера мала здивований вигляд. — Це Нікіппа та Стенел подарували світу сина.
— А-але...
— Чи були колись такі чудові новини? І тепер, як ти присягнувся, цей хлопчик — його назвали Еврістей — син Стенела й онук Персея виросте й буде правити Арголідою.
— Але...
— Як ти й присягнувся, — повторила Гера найсолодшим тоном. — На очах у всіх. І я знаю, що ти подбаєш про те, щоб із цим хлопчиком ніколи не сталося нічого поганого. Бо твоє слово — закон, і могутній Космос скрикне, і Олімп трісне, а боги впадуть, якщо ти будеш настільки дурним, щоб піти проти свого власного слова.
— Я... я...
— Твій рот розкритий, любий, і з твоєї бороди просто на коліна тече цівка слини. Це зовсім непривабливо. Хочеш, щоб Ганімед приніс тобі серветку?
Зевса майстерно переграли. Гера знала, і він знав, що буде змушений виконати свою клятву і дозволити цьому зовсім неочікуваному онуку Персея, цьому Еврістею, правити всією Арголідою — об’єднаними землями Мікен, Коринфа, Аркадії та Аргоса. Усі плани, які Зевс плекав для свого сина від Алкмени, тепер перетворилися на ніщо. Нещасний хлопчик народиться мертвим, а Гера виграє. Ніякі ворогуючі чоловік і дружина ніколи не дозволять перемогти своїй другій половинці в битві характерів, якщо вони можуть хоч якось на це вплинути, але Зевс не міг вигадати, що йому робити далі. Він сидів на своєму троні й похмуро розмірковував.
На щастя для Зевса та для історії людства, Алкмена була не тільки красивою зовнішньо, а й мала добре серце. Хороші люди приваблюють відданих і люблячих друзів, і ніхто не був більш відданим і люблячим, ніж дві жінки, які їй прислуговували, Галантіда та Хісторіда. Сім днів і сім ночей вони спостерігали, як їхня бідолашна подруга й цариця корчилася від болю, що спричиняв зростаючий тягар усередині неї. Нарешті Хісторіда, яка була донькою Тіресія і володіла гнучким розумом, вигадала план.
За дверима покоїв цариці нерухомо, мов та статуя, сиділа Ейлейтія, міцно схрестивши свої ноги та розмірковуючи, скільки має пройти часу, перш ніж вона зможе впевнено припустити, що дитина всередині Алкмени померла, і вона зможе нарешті встати й дозволити кровообігу повернутися до її стегон.
Раптом зі спальні почувся гучний крик. Чи може це бути та новина, на яку вона чекала? Двері до кімнати Алкмени розчинились, і звідти вибігла Галантіда; вона плескала в долоні й кричала, але не від розпачу, а від радості.
— Поширюйте новини, поширюйте новини! — вигукнула вона. — Наша цариця народила! О, який це щасливий, щасливий день!