Выбрать главу

41 Можливо, ця легенда надихнула фразеологізм «взяти бика за роги».

— Гаразд, будь ти проклятий, просто позбудься його, зрозумів?

— Ви впевнені, що не хочете полоскотати його за вушком?

— Позбудься цього проклятого звіра!

Якби Еврістей вигукнув тоді зі свого глека: «Принеси його в жертву богам», уся історія світу могла б бути інакшою. Хай там як, Геракл слухняно відпустив бика на волю. Звільнившись від свого хазяїна, він мчав і мчав галопом багато кілометрів, поки нарешті не оселився на східній частині материкової Греції, на Марафонській рівнині, де він мучив і тероризував місцевих жителів, поки інший великий герой, як ми побачимо згодом, не зіткнувся з ним і не закінчив його незвичайне життя.

8. Кобили Діомеда (в т. ч. історія про Алкесту й Адмета)

— Отже, ти впорався з биком, — сказав Еврістей, смикаючи себе за бороду. — Дуже вправно, я впевнений у цьому. Але одного бика навряд чи можна назвати випробуванням, чи не так?

Геракл нічого не відповів. Він стояв, чекаючи вказівок царя.

— Гаразд. Я хочу, щоб ти привів мені чотири кобили Діомеда.

— Діомеда?

— Ти взагалі хоч щось знаєш? Він цар Фракії. А кобили — це самки коней. А коні — це ті чотириногі істоти з гривами та копитами. Їх має бути чотири. Чотири — це число між трьома та п’ятьма. Тепер рушай — і не повертайся без них, зрозуміло?

Дорогою на північ до Фракії Геракл відвідав Фери, щоб погостювати там у своїх друзів царя Адмета і його цариці Алкести — подружжя, чию історію варто почути.

Багато років тому Зевс був змушений убити Асклепія, сина Аполлона, майстра медицини та цілительства. Арес і Аїд поскаржилися на звичку Асклепія повертати смертних до життя, що робило безглуздими війни та смерть. Зевс прий­няв їхні аргументи й уразив Асклепія громовицею. Тоді Аполлон у пориві гніву ввірвався до кузні Гефеста і зіткнувся з трьома циклопами, які відповідали за виготовлення громовиць Зевса. Аполлон не міг покарати Царя богів за смерть Асклепія, але він міг покарати циклопів: Арга, Стеропа і Бронта. Він протнув усіх трьох своїми стрілами. Такий бунт не можна було проігнорувати, тож Зевс вигнав Аполлона з Олімпу, засудивши його до рабської праці у смертного. Фессалійський цар Адмет, відомий своєю гостинністю (завжди вірний шлях до серця Зевса), був тим самим смертним, якого обрав Зевс і до якого він відправив Аполлона, щоб той служив у нього пастухом упродовж року й одного дня.

Це покарання виявилося чим завгодно, але точно не спокутою для Аполлона. З самого початку вони з Адметом чудово ладнали. Адмет, який щойно успадкував свій трон і ще не встиг одружитися, був чарівним, гостинним, сердечним і фізично привабливим молодиком. Тож молодий цар не був господарем Аполлона, а став його коханцем. Аполлону подобалося бути пастухом, тож він подбав про те, щоб усі корови Адмета народжували близнюків, що значно підвищило цінність царського стада. Володіння великою кількістю рогатої худоби в ті часи — як це буває й сьогодні в багатьох країнах світу — було важливим показником багатства та статусу. Адмет процвітав, і період рабства Аполлона минув дуже швидко. Вони залишилися добрими друзями, і бог навіть допоміг своєму фавориту завоювати Алкесту, одну з дев’яти доньок царя Іолка Пелія42. Алкеста була настільки красива, що принци та вельможі з усієї Греції змагалися за її руку. Її батько постановив, що віддасть її заміж за першого залицяльника, який зможе запрягти в колісницю вепра та лева. Поєднати двох таких несумісних диких звірів виявилося неможливим завданням для всіх інших женихів, але за допомогою Аполлона Адмету це вдалося. Він під’їхав на колісниці до Пелія і забрав свою наречену.

42 Ми дізнаємося більше про Пелія в історії Ясона, де він є важливою постаттю. Алкеста була однією з тих дочок, які зробили ту прикру помилку зі своїм батьком і казаном.