— Я впевнений, що більшість цих історій — нісенітниці.
— Що ж, чи правда, що коли ти приніс Ерімантського вепра до тронної зали Еврістея, він так сильно перелякався, що пірнув головою вперед у кам’яний глек?
— Так, це правда, — визнав Геракл.
— І що ти згодував Діомеда його власним коням?
Геракл знову кивнув.
— То скажи мені, великий герою, що тебе зараз турбує?
— Що ж, розумієш, я маю виконати дев’яте з цих завдань, цих «подвигів», як ти їх називаєш. Ось чому я тут.
Іпполіта напружилася.
— Сподіваюся, тобі не наказали притягнути Іпполіту в кайданах до трону того підлого тирана?
— Ні, ні... Не це. Справа у цьому поясі... — Він глянув на ремінь, що обвивав його руку. — Його донька Адмета послала мене за ним. Але тепер, коли я зустрів тебе, я не смію наважитися, щоб...
— І це все? Він твій, Геракле. Прийми його з радістю як мій подарунок тобі. Від одного воїна — іншому.
— Але це був подарунок твого батька, бога Ареса.
— А тепер це подарунок твоєї коханої жінки Іпполіти.
— Кажуть, що той, хто його носить, непереможний у битві. Це правда?
— Я ношу його з чотирнадцяти років і ніколи не зазнавала поразки.
— Тоді я не маю права...
— Будь ласка. Я наполягаю. А тепер дозволь мені перевірити, чи всі твої розміри пропорційні...
Ми залишимо Геракла та Іпполіту в пристрасних обіймах у її царському наметі на березі Термодонту.
Ви можете подумати, що цей Дев’ятий подвиг дався Гераклові надто легко. Звісно, богиня Гера саме так і вважала. Ненависть, яку вона відчувала до нього, не згасла з роками. Більш того, щоразу, коли він перемагав чергового монстра, вона ставала все більш інтенсивною. Його популярність дратувала її. Вона хотіла принизити та знищити його. Натомість на його честь називали дітей і навіть міста, а про нього складали пісні, що прославляли його силу, хоробрість і відсутність жалю до себе. Але вона ще покаже світові, що вони обрали не того чоловіка для поклоніння.
В образі амазонської воїтельки Гера йшла берегом річки, сіючи сум’яття, сумніви та недовіру.
— Не можна довіряти Гераклові... Він тут, аби викрасти нашу царицю... Я чула, що у цю саму мить його люди готуються взяти нас у полон, зґвалтувати та продати як рабинь на невільничих ринках Арголіди... Ми маємо вбити його, перш ніж він отримає шанс знищити нас усіх...
Геракл сів у наметі, раптово насторожившись.
— Що це за шум?
— Безсумнівно, це мої жінки святкують разом із твоєю командою, — сонно сказала Іпполіта.
— Я чую коней.
Геракл перехилився через тіло Іпполіти й підняв клапоть шатра. Амазонки на конях пускали стріли в його людей! Частина їх галопом мчала до намету. Враз кров застукотіла в його скронях і червоний туман люті огорнув його. Усмішки та гостинність були пасткою. Іпполіта намагалася пошити його в дурні.
— Зрадниця! — скрикнув він. — Ти... брехлива... відьма!
Він обхопив її голову обома руками і з останнім лихим словом повернув їй шию так, що вона зламалася, мов суха гілка дерева.
Геракл схопив свою палицю і вибіг із намету. Він розмахнувся й одним різким ударом збив із коней трьох амазонок, які їхали йому назустріч. Інші побачили пояс Іпполіти навколо його руки, символ її влади та непереможності. Вони втратили свій запал. Тоді як люди Геракла, підбадьорені виглядом свого лідера, який був у крові та гарчав, мов лев, згуртувалися. За короткий час береги річки були всіяні тілами мертвих амазонок.
Геракл і його люди перервали довгий зворотний шлях до Мікен, зупинившись у Трої. У той час нею правив Лаомедонт, онук царя Троса, який дав Трої та троянцям їхні назви, і син царя Іла, який дав місту його іншу назву — Іліон, як у великому епосі Гомера «Іліада».
Троя була прекрасним містом, будівництво її стін було нещодавно завершено богами Аполлоном і Посейдоном. Але жадібний, лицемірний і дурний цар Лаомедонт відмовився платити їм за їхню роботу. Щоб помститися йому, Аполлон випустив у місто чумні стріли, а Посейдон затопив рівнину Іліон і послав туди морське чудовисько, щоб воно переслідувало та пожирало тих троянців, які намагалися втекти з охопленого хворобою міста.
Жерці та оракули Трої сказали Лаомедонту, що єдиний спосіб урятувати Трою від хвороб, голоду та лиха — це прикувати його доньку Гесіону голою до скелі посеред затопленої рівнини, щоб морське чудовисько поласувало нею52.
52 Ідентична доля до тієї, яку зазнала Андромеда. Образ безпорадної дівчини, прив’язаної до скелі, яка чекає на свою смерть від якогось дракона, широко поширений не лише в грецьких міфах та мистецтві. Наважуся сказати, що ми всі можемо пропонувати його різні тлумачення відповідно до нашої прихильності до різних шкіл психології, гендерної політики тощо.