63 Цей титул також було присвоєно другорядному морському божеству Протею, який поділяв із Нереєм дари пророцтва та зміни своєї форми. Звідси походить англійське слово protean («різноманітний»). Нерей, мабуть, найбільш відомий як прародитель — разом із своєю дружиною океанідою Доріс — численних дружніх морських німф, названих на його честь Нереїдами.
— Якщо ти зможеш його втримати, він розповість тобі все, що знає, — хором вигукнули вони.
Як і більшість божеств води, Нерей міг за бажанням змінювати свою форму. Його знання були величезними, і, як і всі, хто був благословенний даром пророцтва, він завжди говорив правду... Але рідко всю правду, а ще рідше — ясну, нехитру й неприкрашену правду.
Не знаю, скільки часу знадобилося Гераклові, щоб вистежити Нерея, але він нарешті знайшов його на якомусь віддаленому березі, де той спав на піску, згорнувшись калачиком. У ту мить, коли Геракл поклав йому на плече свою руку, Нерей перетворився на товстого моржа. Геракл міцно обійняв його. Тепер Нерей був видрою. Геракл упав на пісок, але все-таки зумів утримати його. У швидкій послідовності він міцно тримав мечохвоста, ламантина, морського огірка і тунця. Але незалежно від того, якої форми набував Нерей, Геракл міцно тримав і не відпускав його. Нарешті Нерей здався і перетворився на бородатого старого рибалку — можливо, найближчий образ до його справжньої форми.
— Ти маєш обігнути Материнське море, — сказав Нерей, — доки не знайдеш того, хто буде називати твоє ім’я з високого місця. Ти допоможеш їм, і вони допоможуть тобі у відповідь.
Геракл не зміг отримати від Нерея більше жодного слова, тож він послабив свою хватку й дививсь, як той злітає в небо в образі чайки.
Починаючи з узбережжя Африки, Геракл мандрував околицями відомого світу, шукаючи підказки. Під час мандрівки, будучи Гераклом, він подолав чимало неприємностей. У землях між сьогоднішніми Марокко та Лівією64 він зустрів напівгіганта Антея, сина Геї та Посейдона, чиєю головною розвагою в житті було викликати перехожих на двобій. Кожен, хто програвав поєдинок, мав померти, і Антей спорудив на березі моря на честь свого батька храм, аби був повністю побудований із черепів і кісток його незліченних жертв. До Геракла дійшла звістка про те, що його молодший двоюрідний брат Тесей переміг царя Керкіона дорогою до Афін, використовуючи нове мистецтво панкратіону, яке поєднувало традиційну ближню боротьбу, ривки, удари ногами та кидки з фінтами, ухиляннями та використанням ваги та сили суперника проти нього самого. Геракл звик, що єдиною зброєю, яка йому потрібна в беззбройній боротьбі, були м’язи, але він усе одно навчився мистецтва Тесея і відчував, що такий незграбний розбійник, як Антей, не може становити для нього загрози, хоч яким би хорошим бійцем він був. Геракл попрямував до храму і зустрівся з цим викликом.
64 Туніс і Алжир, як ми можемо припустити.
— Овва! — вигукнув Антей із захопленням. — Тож я стану тим великим, хто залишиться в історії як чемпіон, який переміг і вбив народного героя Геракла? Нехай буде так!
Вони роздягнулися за звичаєм і стали один навпроти одного, ногами відкидаючи пісок, наче бики, що збираються атакувати. Першим почав свій хід Геракл, який вирішив перевірити Антея на міцність, зробивши йому задушливий захват голови, а потім перекинувши його через стегно й ударивши його з такою силою, що аж земля сіпнулася. Сила цього кидка вбила б або хоча б вивела з ладу більшість супротивників, із якими коли-небудь бився Геракл. Але, на подив Геракла, Антей одразу підскочив і кинувся на нього, наче нічого й не сталося. Це було дивно.
Для греків мета боротьби полягала в тому, щоб кинути суперника і притиснути його до землі, поки він не підкориться. Гераклові вдавалося легко притискати Антея до землі знов і знов, але замість того, щоб слабшати і підкорятися, він, здавалося, щоразу ставав усе сильнішим і сильнішим. Геракл зрозумів, що цього разу втомлюється саме він. Він не міг цього осягнути. Він повністю володів ситуацією. Він підставляв під нього ноги і раз у раз валив його на землю. Але коли він це робив, Антей легко підстрибував із новими силами, ніби нічого й не сталося. Це було майже, наче він... Звісно!
Правда осяяла Геракла. Антей був сином Геї. Тож кожного разу, коли він контактував зі землею, він черпав силу від своєї Матері-землі.
Геракл знав, що він має зробити. З останнім ревом від зусиль він обхопив Антея у ведмежі обійми і, присівши, щоб його ноги зробили фінальний поштовх, підняв його над землею. Він тримав його високо над головою, доки не відчув, як сила почала зникати з тіла гіганта. Останнім ударом він зламав Антею хребет і кинув його мертвим на землю. Навіть дотик Геї не зміг повернути її сина до життя. Його широкий череп, як вирішив Геракл, стане чудовим центральним елементом фронтону храму Посейдона.