71 Зараз більш відомий під іншою назвою — мис Матапан.
Дорогою до тронної зали Аїда та Персефони Геракл зустрів свого двоюрідного брата Тесея, який був прикутий до Крісла забуття поруч зі своїм другом Піріфоєм. На відміну від інших спектральних форм, які пурхали навколо, це були не духи, не безтілесні привиди, а живі люди. Онімілі через чари Персефони та міцно зв’язані двома гігантськими зміями, що звивалися навколо них, вони простягли до героя руки в мовчазному благанні. Геракл визволив Тесея, що рушив у напрямку денного світла зі словами подяки; але коли він спробував зробити те саме для Піріфоя, земля під ними затремтіла. Зрештою, його злочин — спроба викрадення самої Персефони — був надто великим, аби його можна було пробачити.
Просуваючись глибше у самісіньке пекло, Геракл побачив тінь Медузи. Обурений її жахливим виглядом і зміями, що звивалися на її голові, він вихопив свого меча. Але Гермес зупинив його руку.
— Вона лише тінь, фантом і тепер нікому не може завдати шкоди.
Далі він побачив тінь свого старого друга Мелеагра, принца, який очолював Калідонське полювання. Геракл був одним із небагатьох героїв, які не брали участі в цій епічній пригоді, тож Мелеагр розповів йому цю історію — як це полювання призвело до його сумного й болісного кінця. Як його мати, що збожеволіла від люті через його вчинки, кинула у вогонь поліно, чиє згоряння означало його власну смерть72.
72 Тривожна доля Мелеагра відкриється нам, коли ми дійдемо до історії Аталанти.
— Але твої героїчні подвиги дійшли навіть до цих сумних печер, — сказав Мелеагр. — Мені приємно знати, що у світі живих є такий герой, як ти. Якби я був живий, то запросив би тебе приєднатися до моєї родини.
— Чому б і ні? — запитав Геракл, дуже зворушений його словами. — У тебе є сестра чи донька, з якою я міг би одружитися?
— Моя сестра Деяніра — велика красуня.
— Тоді, коли я звільнюся від тягаря цих подвигів, я візьму її собі за дружину, — пообіцяв Геракл. Мелеагр усміхнувся вдячною усмішкою примари й поплив геть.
Нарешті Гермес відчинив ворота тронної зали та сповістив царя й царицю Підземного світу, що до них завітав гість.
Персефона, задобрена благочестивим підкоренням Геракла Елевсінським містеріям, радісно привітала свого зведеного брата. Її чоловік Аїд був менш гостинним.
— Чому я мушу віддавати тобі свого пса?
Геракл розвів руками.
— Еврістей послав мене за ним, могутній Плутоне73.
73 Більшість переказів про Дванадцятий подвиг використовують це пізніше ім’я Аїда. Цей Плутон згодом злився з римським богом багатства Плутоном. Дорогоцінні метали та дорогоцінні культури добувають з-під землі, тож це було природне злиття.
— Ти повернеш його?
— Щойно мене звільнять од рабства, я обіцяю це зробити. Прийміть мою урочисту клятву.
— Мені це не подобається. Мені це зовсім не подобається.
— Так, я можу вас зрозуміти, — сказав Геракл. — Гера відчуває те саме.
— Ти про що? — різко запитав Аїд.
— Це Гера поставила переді мною ці завдання. Вона хоче, щоб я зазнав невдачі.
— Ти хочеш сказати, якщо я дозволю тобі позичити мого собаку, це засмутить Геру?
— Засмутить? Та вона розлютиться, — сказав Геракл.
— Бери його, він твій.
— Ви справді не проти?
— Якщо ти обіцяєш повернути його. Звісно, спершу тобі доведеться підкорити його. І ти не можеш для цього використовувати зброю. Не тут. Ніякого меча, ніякої палиці, ніяких твоїх знаменитих отруйних стріл. Тобі зрозуміло?
Геракл вклонився на знак згоди.
— Гермес забере у тебе всю зброю, супроводжуватиме тебе і стежитиме, щоб ти грав за правилами. Можете йти.
Виходячи з зали, Гермес штовхнув його ліктем.
— А вони кажуть, що ти ідіот. Звідки ти знаєш, що вірний спосіб змусити Аїда щось зробити — це сказати йому, що Гера це зненавидить?
— Хто каже, що я ідіот?
— Не зважай, віддай свою зброю та йди за мною. «Гера розлютиться!» Почекай, поки я розповім про це Зевсу. Йому це сподобається.
Поєдинок із Кербером був дивовижною подією. Гермес плескав руками, наче зачарована дитина, і піднявся вгору на своїх тріпотливих сандалях; його так розважало видовище Геракла, щільно закутаного у шкуру Немейського лева, який стискав удушливим захватом три шиї сильно розлюченого гончака, поки увесь цей час на героя нападав зміїний хвіст пса, який кидався й жалив, намагаючись знайти відкриту ділянку шкіри, щоб проткнути її своїми гострими, як бритви, іклами.
Зрештою наполегливість Геракла окупилась, і великий пес виснажено відступив. Геракл, що як і багато грецьких героїв знав і любив собак, став біля нього на коліна й прошепотів йому на вухо: