— Ах, ти миле створіння! — вигукнула Деяніра, сповнена співчуттям і дуже зворушена його компліментами.
— Так... мало... часу... Швидко, бери сорочку...
Вона обережно зняла її зі спини Несса, просочену його кров’ю, склала її й саме вчасно запхала до своєї торбини, коли Геракл переплив річку, щоб приєднатися до неї. Він кóпнув ногою помираючого кентавра.
— Проклята скотина. Так чіпати тебе своїми руками.
Деяніра та Геракл оселилися при дворі царя Кеїка, але приблизно за рік Геракл вирушив до Ехалії, щоб помститися за свою останню образу. Незважаючи на свій щасливий шлюб із Деянірою, він досі не пробачив свого старого вчителя стрільби з лука Евріта за те, що той відмовив йому в праві змагатися за руку його доньки Іоли. Образа є образою, і за неї треба платити. Він спустошив Ехалію, убив Евріта та всю його родину, окрім Іоли, яку він вирішив забрати з собою як свою рабиню. Він тріумфально притягнув її додому в Трахін разом із рештою своєї здобичі. Коли Деяніра побачила Іолу, її охопили страх і ревнощі.
— Це та дівчина, з якою він завжди хотів одружитися. Вона набагато молодша й красивіша за мене. Які у мене є шанси проти неї?
І тут вона згадала про зачаровану сорочку, яку подарував їй Несс. Це був спосіб повернути почуття Геракла до неї.
— Ласкаво просимо додому, мій коханий, — вигукнула вона, ніжно обіймаючи його. — Чула, що ти виграв іще одну велику битву?
— О, це дрібниці. Вона була не така й велика.
— У мене для тебе є подарунок. Нагорода за твою знамениту перемогу.
— Справді? Що це? — Геракл любив подарунки. — Щось, що ти одягнеш сьогодні ввечері. Сорочка.
— Сорочка? Ой. Сорочка. Дякую, — Геракл намагався стримати розчарування в своєму голосі.
— Я пришлю Ліхаса з нею до твоєї кімнати. Обіцяєш прийти в ній на вечерю?
— Якщо ти так хочеш, — сказав Геракл, лоскочучи її підборіддя. Жінки такі кумедні. Найменші речі їх засмучують, а також найменші речі втішають їх.
За пів години слуга Геракла Ліхас прийшов до його кімнати з сорочкою і допоміг йому одягнути її. Десь п’ять чи шість секунд Геракл нічого не відчував. А тоді шкіра на його спині почала поколювати, і він ліниво її почухав. Поколювання перетворилося на вогонь, і він почав стрибати, крутячись і сіпаючись, поки намагався стягнути з себе сорочку. Але отрута Гідри в засохлій крові кентавра була знову активована теплом його тіла і вже почала в’їдатися в його шкіру та кістки, палаючи та роз’їдаючи все на своєму шляху.
Ніхто ще ніколи раніше не чув криків Геракла. Ніхто з тих, хто почув його у цю мить, ніколи не забуде цей звук. Він у люті кинувся на Ліхаса й миттєво його вбив. Прибіг його син Гілл.
— Деяніра... її сорочка... — кричав Геракл, а сльози текли з його очей, поки він стрибав і кидався по кімнаті, перш ніж, хитаючись, вийшов у сад і почав бігати навколо будинку, наче дика тварина.
Гілл із жахом спостерігав, як його батько, весь час кричачи від смертельного болю, заходи́вся виривати дерева. Племінник Геракла Іолай і десятки інших друзів і послідовників вибігли надвір, збентежені жахливими криками. Всі вони раніше вже бачили, як Геракл втрачає самоконтроль, були свідками його нападів і жахливих істерик, але це було щось нове. Деяніра теж вибігла з дому й додала до галасу чоловіка свої власні крики. Що вона накоїла?
Виривання дерев із корінням видалося всім вірною ознакою божевілля, але навіть у своїй передсмертній агонії Геракл брався за працю. Виявилося, що він споруджує для себе похоронне вогнище.
Він заліз на нього і ліг на спину.
— Підпалюйте! — кричав він. — Підпалюйте!
Ніхто не ворушився. Ніхто не хотів увійти в історію як той, хто спалив Геракла.
— Я благаю вас!
Нарешті Філоктет, надійний друг і товариш у багатьох його пригодах, вийняв смолоскип зі скоби на стіні будинку й ступив уперед.
— Зроби це, старий друже, — видихнув Геракл.
Філоктет плакав.
— Якщо ти любиш мене, зроби це для мене.
— Але...
— Настав мій час. Я це знаю.
Філоктет торкнувся полум’ям факела поховального багаття.
— А тепер швидше, — сказав Геракл, — візьми мій лук і мої стріли.
Філоктет узяв їх і схилив голову.
— Вони... могутні, — задихався Геракл. — Бережи їх ціною свого життя96.