Дехто навіть намагався підкрастися до нього й залізти йому на спину, але він завжди був надто пильним103.
103 Посейдон був богом не тільки широких океанів, а ще й джерел і фонтанів. Його син Пегас, вилетівши з розрубаної шиї Медузи, вперше приземлився на горі Гелікон. Він ударив копитом об землю, і звідти забила вода — так з’явилося знамените джерело Гіппокрена, що означає «фонтан коня». Гора Гелікон, як і гора Парнас, була одним із тих місць, де любили жити дев’ятеро муз. Випити води з Гіппокрени стало метафорою для поетичного натхнення (як у тузі Кітса за «справжньою, рум’яною Гіппокреною» в його «Оді до солов’я»). Але Пегас вирішив тут не затримуватись, а полетів до коринфської Пірени, ще одного священного для муз місця.
— Не буде ніякої шкоди, якщо я вирушу до Пірени й подивлюся сам, — сказав собі Беллерофонт. — Я маю на увазі, що це точно якийсь дикий поні з пагорбів, але навіть у цьому разі його було б цікаво приборкати. Я міг би зробити для нього кілька крил і приїхати на ньому до міста. Це трохи оживило б атмосферу.
Коли він прибув до джерела в Пірені, то побачив кілька чоловіків, які вешталися там, але жодного коня, крилатого чи звичайного.
— Ми його налякали, — сказав один із чоловіків. — Мабуть, не повернеться сюди деякий час. Який же він сором’язливий! Летить геть, почувши найменший звук.
Вони залишили Беллерофонта на самоті. Він присів за лавровим кущем і чекав.
— Я не вірю в те, що літаючі коні існують, — сказав він собі під ніс. — Просто мені цікаво, звідки беруться ці чутки. Їм обов’язково знайдеться якесь пояснення.
Сонце зайшло, і незабаром Беллерофонт заснув. Його розбудило тихе пирхання. Не наважуючись сподіватися, він підвів голову й визирнув з-за куща.
Там, злегка розставивши ноги, нахилившись шиєю до води, стояв білий кінь, чистий, як божий день. Білий крилатий кінь. У цьому не могло бути ніяких сумнівів. Крила плавно росли з боків тварини — не було жодного кріплення, яким їх міг би приклеїти чи прив’язати якийсь хитрун. Якби лише Беллерофонту вдалося підійти досить близько, щоб познайомитися з ним і завоювати його довіру. Він навшпиньки описав навколо коня велике коло. У коней очі розташовані по обидва боки голови, тому до них дуже важко підкрастися зненацька. Також коні мають вуха, які смикаються то назад, то вперед, й вони можуть уловити ними найменший звук. І коли коні нахиляються, щоб попити, обидва ці органи чуття переходять у стан найвищої готовності. Не встиг Беллерофонт зробити і трьох кроків у напрямку Пегаса, як кінь підвів свою голову, потряс гривою з переляканим іржанням і поскакав геть. Беллерофонт із розкритим ротом спостерігав за тим, як його передні копита здіймаються в повітря, крила розправляються, і за мить Пегас вже летів у небо, а тоді взагалі зник із поля зору.
З цієї миті крилатий кінь став одержимістю Беллерофонта наяву та уві сні. Кожну вільну годину дня і багато довгих ночей він спостерігав за ним із усіх можливих точок огляду та схованок. Він залазив на дерева з надією впасти йому на спину, але кінь завжди відчував його запах. Він залишав яблука, моркву та сіно невеликими купками навколо фонтана та на стежці, що вела до однієї з його схованок, але Пегас був занадто хитрий для цього. Одного разу Беллерофонт підійшов досить близько, щоб доторкнутися до нього, але кінь смикнувсь і кинувся в повітря, а тоді опинився серед хмар, перш ніж Беллерофонт устиг підскочити й забратися йому на спину. Все, що він міг зробити, — це сподіватися, що ця сором’язлива й нервова істота з часом достатньо звикне до його запаху, голосу та присутності, щоб навчитися йому довіряти. Тим часом він вирішив стежити за ним удень і вночі. Він ніколи не здасться.
Мати Беллерофонта Еврінома помітила темні кола навколо його очей, позіхання й дратівливість і вирішила, що її улюблений син страждає від нерозділеного кохання. Вона знала, що краще не дражнити й не допитувати чутливого підлітка на таку делікатну тему, тож вона послала за жерцем і провидцем й попросила його поговорити з хлопцем по-чоловічому.
— Це не її справа, — різко відповів Беллерофонт, коли Поліїд пояснив свою місію. — Вона не зрозуміє.
— Так, звісно, — сказав Поліїд. — Проте я розумію.
— Певна річ, що розумієте. Ви ж пророк, тож я впевнений, що ви вже знаєте все, що станеться, і все, про що я думаю.