А ось і він — його біле хутро, сріблясте у місячному світлі — щипав там траву. Пегас!
Його новонабута впевненість, яку Беллерофонту дало володіння божественною вуздечкою, здавалося, негайно передалася й коню. Обійшовши фонтан, він обережно наблизився, тихо присвиснувши. Пегас підвів голову, боки його тремтливо сіпнулися, він шкрябнув копитом землю, але не кинувся геть.
— Я тут, брате. Це тільки я. Тільки я... — видихнув Беллерофонт, підступаючи все ближче й ближче, поки не зміг покласти руку на спину Пегаса. Кінь терпляче стояв, поки він його гладив, а потім обережно вставив свою морду та решту голови у вуздечку. Все сталося легко і без протестів. Беллерофонт довго залишався нерухомим, він лише гладив, поплескував, цокав язиком і дозволяв істоті звикнути до вуздечки.
Коли Беллерофонт відчув, що час настав, він обережно застрибнув на спину коня й узяв повід.
— Помчімо?
Пегас опустив голову й кинувся риссю. Рись стала галопом. Беллерофонт нахилився вперед, він вже майже лежав на гриві, коли великі білі крила розкрилися й почали бити повітря.
За пів години вони зі стукотом копит приземлилися на подвір’ї королівського палацу. Беллерофонт заспокоїв Пегаса, якого відразу ж стривожили крики охоронців, а потім крики його батька Главка, його матері Евріноми та його брата Деліада, які разом із іншими кинулись у двір, аби подивитись, у чому ж справа.
Натовпи людей, які щодня приходили подивитись, як Беллерофонт катається по небу на білому коні, були величезними. А коли Беллерофонт не їздив верхи, він усе одно весь час тримав вуздечку при собі. Ніхто інший не міг наблизитися до Пегаса; він сіпався й кидався геть, щойно до нього наближався хтось інший, крім Беллерофонта.
Люди можуть звикнути практично до будь-чого, тож із часом натовп став меншим. Усі, окрім гостей із інших провінцій, незабаром звикли до вигляду хлопчика, юнака, а тепер і молодого чоловіка, який їздив верхи на своєму летючому коні.
Одного разу прибув посланець од Піттея, царя Тройзена, невеликого міста-держави, розташованого в південно-східному куточку Пелопоннесу. Беллерофонта гостинно запросили зупинитися в тройзенському палаці, щоб він познайомився з донькою царя Етрою з метою заручин. Беллерофонт полетів туди на Пегасі, й незабаром вони з принцесою закохались одне в одного. Їхні заручини порадували царя Піттея, який давно хотів зміцнити Тройзен, об’єднавши його з Коринфом.
Беллерофонту можна було легко позаздрити. Він був красивим принцом, зарученим із прекрасною принцесою. Його батьки обожнювали його. Жінки непритомніли від його гнучкого атлетизму та зухвалої чарівності. У Беллерофонта був летючий кінь, на якому він — і тільки він — міг їздити верхи. Чого ще можна бажати від життя?
Але долі з задоволенням готують неприємні сюрпризи для тих, хто опиняється на вершині світу. Беллерофонт був не більш захищений від їхньої злості та примх, ніж усі ми.
Лжесвідчення
Цей день почавсь як зазвичай. За два тижні до весілля в Тройзені Главк, Деліад і Беллерофонт вирушили полювати на дикого вепра до лісу за межами Коринфа. Це було піше полювання, тому Пегаса не було з ними. Ніхто точно не міг пригадати, як сталося це лихо. Не сказавши про це ані братові, ані батькові, Деліад відійшов, аби справити нужду за кущами. Раптом Беллерофонт почув те, що йому здалося безпомилковим звуком нападу вепра (його брат, мабуть, сильно тужився в кущах), і кинув свій спис у напрямку цих ревучих і пирхаючих звуків. Почувся жахливий крик, і Деліад, хитаючись, вийшов із кущів, шокований і смертельно поранений списом. Він помер, перш ніж вони змогли припровадити його додому.
Ми не мусимо втомлюватися нагадувати собі, що для греків кровний злочин, убивство родича, був найтяжчим із усіх злочинів. Очищення від нього могли здійснити лише оракули та каста жерців або помазаний цар. Не пройти таке очищення означало викликати на себе переслідування фурій.
Першим наслідком убивства Деліада стало негайне скасування заручин Беллерофонта з Етрою. Потім його відправили з Коринфа до Тиринфа, в сусіднє царство Мікени, де він мав відбути свій період покаяння та очищення. Його правитель Прет був другом родини і завдяки своїм містичним царським повноваженням зміг очистити Беллерофонта від його злочину.
У Прета була дружина на ім’я Стінібія105, вона була настільки збуджена близькістю такого бажаного молодого чоловіка, що одного вечора постукала в двері його спальні. Він відчинив двері й побачив, як вона стояла там із ліхтариком у руці та чарівною усмішкою на обличчі. Вона була одягнена в прозору шовкову нічну сорочку, яка відкривала більше, ніж приховувала.