Лише на десятий день Іобат, який страждав від похмілля, вирішив, що йому справді слід перевірити кореспонденцію на своєму столі. Він знайшов лист від Прета й розпечатав його. Він прочитав єдиний рядок, написаний у центрі єдиного аркуша, з недовірою:
«Той, хто приніс вам цей лист, намагався зґвалтувати мою дружину, вашу доньку. Вбийте його108».
108 Коли Гомер наказує онуку Беллерофонта розповісти цю історію в «Іліаді», то в його версії цей лист був не написаний, а складався з «символів» або «вбивчих знаків», виведених не на папері, а на «складаній табличці». Папір та алфавіти з’явилися ще до Гомера (або, щонайбільше, він жив у часи винайдення фінікійського письма), але він мав знати про складове письмо лінійного письма Б та інші. Ці таблички були глиняними.
Іобат якийсь час просто дивився на ці слова. Зараз він опинився в тому самому скрутному становищі, що і Прет. Беллерофонт був його гостем: він провів дев’ять ночей під дахом царя. Іобат не міг навіть подумати про вбивство гостя. Що робити? Що йому робити? Овва, чому він одразу не розкрив цього клятого листа?
Приблизно через годину Беллерофонт увійшов до палат царя, потираючи своє обличчя.
— Боги милосердні, — сказав він. — Ви справді неймовірний господар. Я не можу згадати, скільки ми випили минулої ночі. Але пробачте мене, пане, ви виглядаєте розгубленим.
— Так, так, — Іобат постукав листом по столу, швидко міркуючи, як йому бути. — Державні турботи, знаєте. У нас є деякі проблеми в королівстві. Великі проблеми...
— Чи можу я якось допомогти? Скажіть лише слово.
— Що ж, тепер, коли ви згадали це... Так! Звісно. Ви можете допомогти. — Іобат прокашлявся. — Цікаво, — недбало сказав він, — ви коли-небудь чули про Химеру?
— Ні, пане. А що це таке?
— Вона — звір, двоголовий монстр. Нащадок, як кажуть, Тифона та Єхидни. Вона спустошує сільську місцевість навколо Метіана, поблизу кордону з Карією та Памфілією. Мало з тих, хто її бачив, залишалися живими, щоб потім розповісти цю історію, але кажуть, що вона має тіло й голову лева. Друга голова, голова кози, росте з її спини. Дехто стверджує, що її хвіст — отруйна змія...
— Не може такого бути!
— Ну, ви знаєте, які бувають селяни. Можливо, щось із цього і є перебільшенням, але це точно, що тамтешня земля всіяна мертвою та поїденою худобою. Хто знає, що тут думати?
— І ви хочете, щоб я знайшов цю істоту і вбив її?
— Розумію, що прошу у вас багато, занадто багато. Ви — мій гість. Крім того, ви ще такий молодий... Ні, ні, ні.
— Пане, я наполягаю на тому, щоб ви дозволили мені зробити це для вас.
Ніщо, що міг сказати Іобат, не могло переконати Беллерофонта у протилежному.
— Але тільки найсміливіший герой зможе наблизитися до неї. Ви занадто молодий.
— З усією повагою, пане, але це нісенітниці.
— Крім того, пробачте мене, але я ще не розповів вам найгіршого. Люди кажуть... — Іобат понизив свій голос до хриплого шепоту, — кажуть, що Химера дихає вогнем! Так! Я чув, що це незаперечний факт. Піти проти неї було б самогубством. Будь-хто зрозуміє, якщо ви відступите...
Дивно, але ці відчайдушні спроби запропонувати молодикові вихід, здавалося, тільки зміцнювали його рішучість. Зовні Іобат похитав головою й засмучено клацнув язиком. Усередині він обійняв себе. Як спритно він зіграв на марнославстві та гордині молодої гарячої голови. Не було жодної можливості, щоб Беллерофонту вдалося підкорити або вбити Химеру, чиї безсмертні батьки зробили її одним із найжахливіших монстрів, які коли-небудь повставали з землі. Беллерофонт напевно загине під великими струменями пекучого, палючого, зажерливого полум’я, яке виробляє ця істота.
«Це буде справедлива відплата за те, що він наважився чіпати Стінібію, і вона не залишить жодної плями на моїй репутації, — сказав собі Іобат, — за те, що я завдав шкоди гостю. Загалом це ідеальне рішення».
Цар Лікії з’їв інжир і всміхнувся.
Химерна реакція
Іобат помахав Беллерофонту на прощання, обійнявши лівою рукою заплакану Філоною.
— Спробуй викинути його з голови, моя люба, — сказав він. — У твоєму житті будуть іще інші чоловіки, просто зачекай і побачиш.
— Але ніхто з них буде таким чудовим, як мій Беллерофонт, — схлипнула Філоноя.
Сам Беллерофонт вирушив назустріч цій пригоді досить бадьоро. Він уб’є цю Химеру, принесе її голови та шкуру Іобату, залишиться ще на кілька тижнів у Лікії, а тоді, нарешті, повернеться до Коринфа, щоб відновити своє життя там у ролі принца і спадкоємця. Тепер, коли він був очищений від свого випадкового братовбивства, він зможе одружитися з Етрою. Життя було чудове. Але спершу йому потрібно було знайти компетентного коваля. У нього з’явилась ідея, як найкраще впоратися з Химерою.