Підійшовши до воріт палацу й побачивши військо, що вишикувалося проти нього й загородило вхід до міста, Беллерофонт нарешті зрозумів: весь цей час Іобат бажав йому зла. Без Пегаса, якого він залишив на своєму лузі, він був майже беззахисний проти такого числа воїнів. Все, що він міг зробити у цю мить, — це молитися своєму батькові Посейдону.
Раптом річка Ксанф, що текла позаду Беллерофонта, почала виходити з берегів, затоплюючи рівнину потоком води, який прямував до міста. Іобат, який із жахом спостерігав за цим із вежі свого палацу, відправив своїх людей благати героя зупинити катастрофу, але серце Беллерофонта стало крижаним, і він похмуро рушив далі, а води йшли за ним.
Нарешті жінки Ксанфа, відчайдушно прагнучи врятувати свої домівки та родини, підняли свої сукні й побігли на нього. Беллерофонт, такий сміливий і самовпевнений у битвах, був скромним, сором’язливим і незграбним, коли справа доходила до сексуальних питань. При вигляді жіночих сідниць, грудей і кущів він розвернувся й побіг, приголомшений і гарячий від сорому та збентеження. Повінь відступила разом із ним, і місто було врятовано.
Настав час Іобату зрозуміти очевидну істину: цього героя захищали боги. Лист його зятя Прета не мав ніякого сенсу. Якби Беллерофонт справді намагався зґвалтувати Стінібію, боги б напевно відвернулися від нього? Тепер Іобат почав думати про те, що його донька Стінібія завжди завдавала неприємностей. Можливо, він неправильно оцінив хлопця? Раптовий гамір спонукав його визирнути на подвір’я. Там приземлилися Беллерофонт і Пегас; молодий чоловік зліз із коня і з мечем у руці попрямував до палат царя.
Коли він увірвався до кімнати, то побачив Іобата, який махав йому листом.
— Прочитайте це, прочитайте це! — вигукнув цар.
Беллерофонт вихопив листа й прочитав його.
— А-але все було навпаки, — сказав він. — Це вона намагалася мене спокусити!
Іобат кивнув.
— Тепер я це розумію. Звісно, розумію. Пробач мене, мій хлопчику. Я завдячую тобі всім.
Зрештою, виявилося, що Беллерофонт не хотів повертатися до Коринфа й одружуватися з Етрою, принцесою Тройзена. За ті тижні й місяці, які він провів у Ксанфі, він почав помічати, яка гарна й мила юна Філоноя.
Коли до Стінібії дійшла звістка про те, що її сестра збирається вийти заміж за Беллерофонта, вона зрозуміла, що історія про її невдале спокушання та ображену, брехливу помсту випливе назовні. Прет почує про це. Про це буде шепотітися весь Пелопоннес. Не витримавши сорому, Стінібія повісилася112.
112 Інша версія легенди каже, що Беллерофонт повернувся до Тиринфа, де показово пробачив Стінібію і запропонував їй покататися на Пегасі. А коли вони опинилися далеко над морем, він зіштовхнув її з коня.
Подібно до історії самої Химери, історія Беллерофонта починається зі славетного та величного ревіння, але закінчується гострим укусом змії. Мені не приносить задоволення розповідати, що його юнацька зухвалість із роками перетворилася на дуже непривабливу зарозумілість і марнославство. Він вірив, що його божественне походження, його стосунки з Пегасом і героїчні подвиги, які він здійснював із цим чарівним конем, підняли його до рівня, вищого за рівень простого смертного.
Тож одного разу він сів на Пегаса і піднявся на крилатому коні на гору Олімп.
— Боги приймуть мене, — сказав він собі. — Адже я їхньої крові. Мене завжди чекала велич.
Така гординя була блюзнірством, яке не могло залишитися безкарним. Коли Зевс побачив, як Беллерофонт летить до вершини, він послав ґедзя мучити Пегаса. Злісне жало комахи розлютило коня, він кинув задки, піднявся на дибки і скинув Беллерофонта. Герой стрімко впав крізь розріджене повітря, розбивши своє стегно об скелі далеко внизу. Пегас приземлився на вершину Олімпу, і Зевс залишив його там як свою вишукану в’ючну тварину, якій доручено нести його громовиці.
Беллерофонт прожив решту своїх днів, відкинутий суспільством через його святотатство, доки не помер покаліченим, озлобленим і самотнім старцем.
Небагато героїв мирно помирають у своєму ліжку після довгих, наповнених щастям життів. Але мало хто з них мав більш сумний кінець, ніж колись славетний Беллерофонт.