Орфей
Сила, що заспокоює диких звірів
Орфей був Моцартом античного світу. Він був навіть більшим за це. Орфей був Коулом Портером, Шекспіром, Ленноном і Мак-Картні, Адель, Принцом, Лучано Паваротті, Леді Ґаґою і Кендріком Ламаром античного світу, визнаним солодкоспівним майстром слова та музики. Ще за життя його слава поширилась усім Середземномор’ям і далеко за його межі. Говорили, що його чистий голос і незрівнянна гра на інструментах могли зачарувати звірів у полі, риб у морі, птахів у небі й навіть беземоційні скелі та води. Ріки самі змінювали свої течії, щоб почути його. Гермес винайшов ліру, Аполлон удосконалив її, але Орфей довів її до ідеалу.
Знавці античності погоджуються, ким була його мати, але мають менше впевненості щодо його батька. Тут ми підійшли до теми, яка повторюється у багатьох варіаціях під час цієї Епохи героїв. Це тема подвійного батьківства. Калліопа, Прекрасний голос та Муза епічної поезії, була матір’ю Орфея, якого вона народила від смертного, фракійського царя Еагра113. Але вважалося, що Аполлон також був батьком Орфея, а Орфей був фаворитом цього бога. У будь-якому разі юний Орфей розважався разом зі своєю матір’ю та вісьмома тітками-музами на горі Парнас, і саме там дбайливий Аполлон подарував своєму синові золоту ліру, на якій він особисто навчив його грати.
113 Який, безсумнівно, був батьком нещасного вчителя музики Геракла, брата або зведеного брата Орфея Ліна.
Незабаром майстерність гри на цьому інструменті юного протеже перевершила навіть майстерність його батька, бога музики. На відміну від Марсія, який, можливо, був його зведеним братом, Орфей не вихвалявся своїм талантом і не припустився помилки, викликавши свого божественного батька на змагання. Натомість він проводив дні, вдосконалюючи своє ремесло, зачаровуючи птахів у небі та звірів у полі, змушуючи гілки дерев нахилятися й слухати його ліру, а риб стрибати й булькати від радості, викликаної його ніжними, спокусливими мелодіями.
Його характер відповідав солодкості його гри та співу. Він грав із любові до музики, і його пісні оспівували красу світу та прославляли любов.
Орфей та Еврідика
Його слава була настільки великою, що, коли Ясон збирав команду для свого «Арго» та пошуків Золотого руна, він знав, що на його облавку має бути Орфей. Але про Ясона поговоримо пізніше. Наразі все, що нам потрібно знати, — це те, що боги винагородили Орфея за його хоробрість і вірність у цій пригоді подарунком кохання у формі прекрасної Еврідики.
Як і можна собі уявити, їхнє весілля було великою подією. На ньому були присутні всі музи. Талія розважала гостей комедійними скетчами; Терпсіхора вела всі танці. Кожна з інших сестер також порадувала гостей зразками свого особистого мистецтва. Але один дивний і незручний випадок затьмарив цю щасливу подію в спогадах багатьох, хто був її свідком.
Серед гостей був присутній зведений брат Орфея Гіменей, син Аполлона та музи Уранії. Гіменей, другорядне пісенне божество (він дав нам слово «гімн»), служив одним із еротів (юнаків у почту бога кохання Ероса) та ніс особливу відповідальність за весілля та шлюбне ложе. Наші слова «гімен» («дівоча пліва») та «гіменальний» також походять від нього. Його присутність на весіллі свого зведеного брата була природною річчю та великим компліментом, але з якоїсь причини — можливо, через ревнощі — Гіменей не зміг благословити цей союз. Смолоскип, який він ніс, тріскотів і димів, викликаючи в усіх кашель. Атмосфера була настільки задушливою, що навіть Орфей не зміг заспівати своїм звичним солодким тоном. Невдовзі Гіменей залишив бенкет, але холодна непривітність його присутності залишила в роті такий же неприємний присмак, як і чорний дим від його смолоскипа.
Орфей та Еврідика, які повністю витіснили зі своєї пам’яті цей неприємний випадок, звили разом щасливе сімейне гніздечко у Пімплеї, маленькому містечку, що було розташоване в долині під Олімпом, поблизу Пієрського джерела, священного для муз.
Але якось Еврідиці не пощастило потрапити на очі Арістею, другорядному богу бджільництва, землеробства та інших сільських ремесел. Одного дня, повертаючись додому з ринку, вона пішла коротким шляхом через водяну луку. Здалеку вона чула, як її коханий Орфей грає на своїй лірі, створюючи нову чудову пісню. Раптом із-за тополі вискочив Арістей і кинувся на неї. Злякавшись, вона кинула хліб і фрукти, які несла, і швидко побігла через поля. Арістей, сміючись, переслідував її.
— Орфею! Орфею! — кричала Еврідика.