Выбрать главу

Нарешті знайшовши спокій, дух Орфея знову спустився в Підземний світ, де він возз’єднався зі своєю коханою Еврідикою. А завдяки Оффенбаху вони й досі щодня виконують разом веселий канкан у Царстві мертвих119.

119 Мається на увазі оперета французького композитора Жака Оффенбаха «Орфей у пеклі», яку поставили 1858 року.

Ясон

Баран

Подорож корабля Ясона «Арго» в пошуках Золотого руна включає передісторію, передісторію і ще одну передісторію. Але це цікава й соковита передісторія, тому я сподіваюся, що ви зануритеся в неї разом зі мною. Зараз у вашому напрямку полетить багато нових імен, наче ті голки з дикобраза; але не хвилюйтеся, найважливіші вам точно запам’ятаються120.

120 І пишуться з великої літери.

Ми можемо почати з Бізальта, героя-засновника бізальтського народу Фракії. Його матір’ю була первісна богиня землі Гея, а батьком — титан сонця Геліос121. Прекрасна донька Бізальта Теофана привернула увагу морського бога Посейдона, який схопив її та відніс на острів Крінісса, де перетворив себе на барана, а Теофану — на вівцю. З часом вона народила прекрасного золотого барана.

121 Геліос також був сином Геї, тому вона була одночасно і матір’ю, і бабусею для Бізальта. Проте це ніщо в порівнянні з набагато більш химерними подвійними чи навіть потрійними родинними зв’язками деяких інших героїв і богів.

Пункт перший: тепер на світі існував прекрасний золотий баран безсмертного походження.

Одного разу Іксіон, цар лапітів, наважився спробувати спокусити Геру, Царицю неба, на бенкеті на горі Олімп. Аби викрити його порочність, Зевс улаштував для Іксіона пастку, пославши йому живу хмару в точній подобі та формі Гери. Жахливий Іксіон застрибнув на цю хмару, вважаючи, що це сама богиня. В покарання за таку блюзнірську поведінку Іксіона прив’язали до вогняного колеса та відправили обертатися через усе небо, а згодом він упав у Підземне царство, де й залишився назавжди. Тим часом хмара взяла собі ім’я Нефела й вийшла заміж за царя Беотії Атаманта, від якого народила близнюків: хлопчика Фрікса та дівчинку Геллу.

Пункт другий: у Атаманта з Беотії народжуються близнюки Фрікс і Гелла.

З часом Нефела знову зайняла своє місце на небі як хмара і як другорядна богиня ксенії, дуже важливого принципу гостинності. Атамант захотів узяти собі нову дружину і вибрав Іно, одну з дочок царя-засновника Фів Кадма. Іно оселилася в палаці Атаманта і, як це буває з другими дружинами, запровадила новий режим, який мав на меті стерти всі спогади про її попередницю. Іно мала репутацію найбільш турботливої та дбайливої жінки — саме вона вигодувала дитину своєї сестри Семели від Зевса, немовля Діоніса. Інші її сестри Агава і Автоноя прогнали Семелу й заплатили за це жахливу ціну, коли дорослий Діоніс відвідав Фіви й довів їх до божевілля, що спричинило трагічні наслідки122. Але Іно вижила, зберігши своє життя та добре ім’я, і світ любив її за це.

122 Трагічний ефект, який Еврипід драматизував у своїй п’єсі «Вакханки», і найвідоміший приклад діонісійського спарагмосу.

Проте в душі Іно була честолюбною, невблаганною та жорстокою. Їй умить не сподобались її пасинок і пасербиця Фрікс і Гелла, й вона вирішила позбутись їх. Від Атаманта вона мала власних синів, Леарха та Мелікерта, і твердо вирішила, що саме вони мають правити Беотією після смерті Атаманта, а не Фрікс і Гелла. Будучи архетипом класичної злої мачухи, яка мала домінувати в міфах, легендах і казках іще довгі віки, Іно розробила надзвичайно підступний і складний план, аби знищити близнюків.

Спершу вона переконала жінок Беотії знищити посівне зерно в коморах і силос, обвугливши їх, щоб, коли їхні чоловіки підуть сіяти в поля, воно не зможе прорости. Як вона й сподівалася, наступного року врожай був невдалим, і королівству загрожував голод.

— Відправмо гінців у Дельфи, любий чоловіче, — сказала Іно Атаманту, — і дізнаймося, чому це лихо спіткало нас і що ми можемо зробити, щоб усе виправити.

— Яка ти в мене мудра, люба дружино, — сказав зачарований Атамант.

Але гінці, яких було відправлено в Дельфи, насправді виявились оплачуваними агентами Іно, тож слова, які вони начебто принесли від оракула, належали їй і лише їй.