Пегас, безсмертний, але вразливий до болю і травм, дістав серйозні опіки навколо шиї та біля гриви під час бою Беллерофонта з Химерою. Поки Хірон мазав його рани лікувальною пастою, Беллерофонт розповідав про свої пригоди захопленому юному Ясону.
Хірона повеселив круглоокий подив Ясона; але перед тим, як Беллерофонт полетів геть на зціленому Пегасі, кентавр не втримався від лекції.
— Ви пишаєтеся тим, що зробили, майстре Беллерофонте? — запитав він. — Певна річ, ви були сміливим і винахідливим. Але я сподіваюся, що ви достатньо розумієте шляхи доль і богів, аби знати, що лише темрява та відчай чекають на тих, хто вірить, що їхні досягнення належать їм і тільки їм. Віддайте належну шану богам, які допомогли вам, і безсмертному коню, без якого ви були б просто ще одним неважливим маленьким принцом.
Беллерофонт розсміявся, знизав плечима та обмінявся з Ясоном, який захихотів, поглядом, закотивши свої очі.
Хірон хитав головою, поки вони махали Беллерофонту й Пегасу, які полетіли назад до царя Іобата, щоб продовжувати свої пригоди.
— Доля молодих — ніколи не вчитися, — зітхнув кентавр. — Я вважаю, що саме зарозумілість і непохитна самовпевненість штовхають їх до тріумфу, і так само у мене немає ніяких сумнівів із приводу того, що зарозумілість і непохитна самовпевненість скидають їх із вершини світу і змушують падати аж до самого дна.
Ясон не слухав учителя. Він спостерігав за тим, як Беллерофонт і Пегас перетворюються на маленьку цятку і зникають у далекому небі. Хірон ляснув у долоні перед очима хлопчика.
— Ти наче в трансі. Прокиньсь і відповідай мені. Які трави я використав для припарки, котру прикладав до ран Пегаса? Який сік я додав, аби паста нагрілася, спінилася й зашипіла?
Так минали роки, Ясон навчався всього, чого тільки міг, водночас мріючи про своє героїчне майбутнє. Було б надто сміливо очікувати, що колись він матиме летючого коня, але він знайде щось — якийсь символ, якусь тварину, якийсь предмет, — що принесе йому вічну славу.
Незабаром — занадто швидко, на думку Хірона, — Ясон виріс і став спортивним, сильним, високим і красивим молодим чоловіком, готовим покинути печеру Хірона на горі Пеліон і вирушити вниз до Іолка.
— Пам’ятай, — застеріг його кентавр. — Скромність. Шанування богів. У бійці роби не те, що хочеш, а те, що, на твою думку, твій ворог найменше очікує від тебе. Ти не зможеш контролювати інших, якщо не зможеш контролювати себе. Ті, хто найкраще розуміють власні обмеження, мають їх найменше. Лідер — це той, хто... — і так далі, заповідь за заповіддю, попередження за попередженням.
Ясон кивнув і вдав, що ловить кожне його слово. Для психологічного ефекту, щоб привернути увагу та підкреслити свою чудову фізичну форму, яку він створив за роки тренувань, він одягнувся в шкуру леопарда. Зі своїм довгим золотим волоссям, засмаглою мускулатурою та палаючими очима він являв люту й захоплюючу постать для незнайомців, яких він зустрічав на своєму шляху.
— Не хвилюйся, старий друже, — сказав він, обіймаючи Хірона. — Я зроблю все, щоб ти мною пишався.
— Я буду тобою пишатися, — крикнув йому вслід Хірон, по його щоках текли сльози, — навіть якщо ти не будеш собою пишатися.
Незабаром шлях Ясона привів його до швидкоплинної річки Анавр. На її березі стояла немічна стара жінка, зігнута навпіл від старості, не знаючи, як перетнути річку, щоб її не віднесло течією.
— Вітаю вас. Дозвольте мені перенести вас, ні про що не хвилюйтеся, люба матінко, — сказав Ясон, не маючи на меті звучати зверхньо, але у нього все одно так вийшло.
— Ти надто добрий, надто добрий, — прохрипіла стара жінка, яка з дивовижною спритністю застрибнула на спину Ясона, а її нігті сильно впилися в його плоть.
Ясон зайшов у річку, а стара пані тріскотіла йому на вухо та щипала його за шкіру, тримаючись за парубка. Різкий біль від її жорсткої хватки в одну мить змусив Ясона спіткнутися. Його нога застрягла між двома каменями, і він мало не впав. Коли він дістався іншого берега та зміг зняти свій балакучий тягар, то зрозумів, що загубив одну зі своїх сандалій. Він озирнувся й побачив, як вона стриміла між каменями, де застрягла його нога. Він хотів дістати її, але стара жінка схопила його за руки.
— Дякую тобі, юначе, дякую тобі. Який ти добрий. Благословляю тебе. Благословляю тебе.
Ясон спостерігав, як його сандалія звільнилася й попливла за сильною течією.
Але коли він поглянув униз, аби прийняти вдячність жінки, він був здивований, побачивши, що вона зникла.