— Але де тоді люди харчуються плодами дуба?
— Плодами дуба? Їх не існує. А тепер, будь ласка, не затримуйте чергу.
— Я знаю, що вона мала на увазі, — сказала стара жінка, яка була однією з багатьох постійних відвідувачок оракула, які щодня приходили, щоб посидіти на траві й поспостерігати за чергою прохачів, які човгали вперед, аби довідатися про свою долю. — Це був її спосіб сказати вам відвідати оракула у Додоні.
— Ще одного оракула? — серце Персея впало.
— Тамтешні люди роблять борошно з жолудів, що падають зі священних для Зевса дубів. Я чула, що ті дерева вміють розмовляти. Додона лежить далеко на півночі, любий, — прохрипіла вона. — Це дуже довгий шлях!
Це справді був довгий шлях. Його невеликий запас монет вичерпався, тож Персею довелося спати під живоплотом і харчуватися лише дикими фігами та горіхами, поки він подорожував на північ. Напевно, коли він прибув туди, то мав дуже нещасний вигляд, бо жінки Додони були до нього добрими. Вони погладили його волосся й подали смачний хліб із жолудевого борошна, щедро намазаний гострим козячим сиром і підсолоджений медом.
— Рушайте рано-вранці, — порадили вони. — Дуби більш балакучі в прохолодні години перед полуденним сонцем.
Туман висів над сільською місцевістю, мов пелена, коли наступного дня Персей вирушив до гаю на світанку.
— Ем, привіт? — гукнув він до дерев, почуваючись при цьому надзвичайно дурним. Дуби були високі, статечні й досить вражаючі, але не мали ані ротів, ані облич зі зрозумілими виразами.
— Хто гукає?
Персей сіпнувся. Він безсумнівно почув чийсь голос. Спокійний, м’який і жіночний, але водночас сильний і дуже владний.
— Ми тут, аби допомогти.
Ще один голос! Цей, здавалося, містив нотки презирства.
— Мене звати Персей. Я прийшов...
— О, ми знаємо, хто ти такий, — сказав молодий чоловік, що вийшов із тіні дерев.
Він був молодий, напрочуд гарний і дуже незвичайно одягнений. Окрім стегнової пов’язки на талії, капелюха з вузькими полями, що закривав його лоб, і крилатих сандалій на ногах, він був зовсім голий9. Персей помітив, що навколо жезла, який він ніс у руках, звивалися дві живі змії.
9 Принаймні, за нашими мірками. А за мірками античних греків він мав навіть забагато одягу.
За ним вийшла жінка зі щитом. Вона була висока, серйозна і красива. Коли вона підвела на нього свої сяючі сірі очі, Персей відчув надзвичайний приплив чогось, що він не міг описати словами. Він вирішив, що це була велич, і відповідно схилив перед нею голову.
— Не бійся, Персею, — сказала вона. — Твій батько послав нас допомогти тобі.
— Мій батько?
— Він також і наш батько, — сказав молодий чоловік. — Збирач хмар і Вісник штормів.
— Небесний батько і Цар небес, — сказала сяюча жінка.
— З-З-Зевс?
— Саме він.
— Ви маєте на увазі, що це правда? Зевс — мій справжній батько? — Персей ніколи не вірив у божевільну історію своєї матері про те, що Зевс прийшов до неї у формі золотого дощу. Він весь час вважав, що його справжнім батьком був якийсь мандрівний музикант чи лудильник, ім’я якого вона так і не знає.
— Це правда, брате Персею, — сказала висока жінка.
— Брате?
— Я — Афіна, донька Зевса і Метіди.
— Гермес, син Зевса і Маї, — сказав молодик, вклоняючись.
Це було забагато для юнака, якого оберігали все його життя. Тепер два олімпійці розповіли йому, що Зевс приглядав за ним з часу його народження. Він спрямував дерев’яну скриню в сіті Діктіса. Він спостерігав, як Персей дорослішав і ставав юнаком. Він бачив, як той прийняв виклик Полідекта. Він захоплювався його сміливістю та відправив двох своїх улюблених дітей для того, щоб вони допомогли своєму зведеному братові в його пошуках голови Медузи.
— Ви збираєтеся мені допомогти? — запитав Персей. Це було набагато більше за те, на що він міг сподіватися.
— Ми не можемо вбити Горгону за тебе, — сказав Гермес, — але ми можемо допомогти трохи схилити удачу на твою користь. Вони стануть тобі в нагоді, — він подивився вниз і звернувся до сандалій на своїх ногах. — До мого брата Персея, — наказав він.
Сандалі знялися зі щиколоток бога і підлетіли до Персея.
— Спершу зніми свої.
Персей так і зробив, і божественні сандалі одразу зав’язалися навколо його ніг.
— У тебе буде достатньо часу, щоб звикнути до них, — сказала Афіна, зацікавлено спостерігаючи за тим, як Персей підстрибує в повітрі, наче танцюрист.
— Ти збиваєш їх з пантелику, — сказав Гермес. — Тобі не потрібно махати ногами, щоб літати. Лише подумати про це.