Поки вони оговтувалися після нічного бенкету, на «Арго» напало сусіднє плем’я гігантів147, великих шестируких чудовиськ, народжених із землі. В цій ситуації Геракл чудово виявив себе і вивів на бій із ними найсильніших аргонавтів. Коли він закінчив, усі гіганти лежали мертві.
147 Плем’я, яке напало на них, часто називають гегенеями (чи гегенейцями), але це просто синонім до слова «гіганти». Ця назва має той самий корінь, що й слово «гігантський»; «-геней» означає «народження» або «народжений», як у словах «гени», «генезис», «генерація» тощо; «ге-» схоже на «гео-» в «географії» й «геології» та походить від імені Геї, землі. Таким чином слова «гігант», «гігантський» і «гегеней» насправді означають «народжений із землі» або «хтонічний» і не мають нічого спільного з розміром, незважаючи на те, як ці слова використовують зараз, і те, як префікс «гіга-» було позичено у слова «гігантський» у значенні «величезний».
Кізик і Кліта були надзвичайно вдячні за те, що позбулися цих кровожерливих мародерів, які здійснювали набіги на їхнє королівство вже протягом кількох поколінь, і закликали Ясона залишитися, щоб продовжити бенкет. Пам’ятаючи про той час, який вони втратили на Лемносі, Ясон подякував їм, але наполіг на тому, що, на жаль, їм краще рушати далі.
Наступної ночі після відплиття аргонавтів «Арго» підхопив великий шторм і викинув його назад на берег. Але було дуже темно; ані аргонавти, ані доліонці не впізнали одне одного, і почалася запекла боротьба. З Гераклом на їхньому боці було малоймовірно, що аргонавти програють, і незабаром більшість доліонів, включно з дружнім царем Кізиком, лежали мертві на землі. Коли настав ранок, першою з палацу вийшла цариця Кліта. Коли вона побачила тіло свого чоловіка, якого випадково вбив сам Ясон, вона побігла до своєї спальні й повісилась. У світлі дня аргонавти з жахом побачили, що вони накоїли. Вони допомагали ховати мертвих, приносили жертви богам, аби спокутувати свої гріхи, і в похмурому настрої залишили доліонське узбережжя.
— Гадаю, — звернувся Ясон до фігури на носі та Ідмона Провидця, — що ви могли нас і попередити.
— Ви нас не питали, — сказав Ідмон.
— Над нашими головами завивала буря. Хвилі, вищі за корабель, кидали нас, наче листя на вітрі. Як я міг щось запитати?
— Можна було підвищити голос, чи не так? — відповіла фігура.
— Куди ми зараз пливемо? Ви можете принаймні це мені сказати.
— Фракія, — сказав Тіфій, поки Ідмон і фігура мукали, ахкали й хмикали.
Південні береги Фракії, які ми сьогодні називаємо Болгарією, утворювали північну берегову лінію Припонтиди. Цей регіон був відомий своїми жорстокими та войовничими людьми, що походили від Фракса, сина Ареса.
— Чи варто нам тут чогось остерігатися? — запитав Ясон.
— Усіх «ге», — сказала фігура.
— «Ге»?
— Гарпій, Гіла та Геракла, — пояснив Ідмон148.
148 Певна річ, власне кажучи, у греків не було літери «г», лише «аспірація», або, якщо казати більш зрозуміло, «придих». Мається на увазі аспірат — приголосний звук, що вимовляється з придихом.
— А що з ними?
Ідмон і фігура більше нічого не сказали.
Зникнення Гіла
Здебільшого, вони пливли під вітрилами, але іноді, коли вітер стихав, веслували. Тобто Геракл веслував. Він міг один виконувати роботу цілої команди. Все, що йому потрібно, — це вода для пиття, фрукти для їжі та його коханий Гіл, який витирав йому лоб і казав йому заспокійливі речі.
Він був потрібний під час мертвого штилю, що настав після шторму, який відкинув їх назад до доліонців, і трагедії, яка там сталась. Огинаючи місійське узбережжя, Геракл веслував довгими й потужними ривками; можливо, його норов чи смуток змусив його веслувати сильніше, ніж зазвичай, оскільки у нього раптово зламалося весло. Його не можна було відразу замінити, бо інші весла поряд із його веслом були схожими на олівці: він веслував сосною з обрізаними гілками та великою залізною лопатою, прикріпленою до неї замість лопаті. Лопата не була пошкоджена, але лопатилно розкололось, і його було неможливо відремонтувати. Усі погодилися, що «Арго» має зупинитись, а Геракл і Гіл вирушать на пошуки нового дерева. Вони зійшли з корабля і дісталися берега, а за ними рушив приятель і шваґер Геракла Поліфем.
— Ти пошукай там, а я пошукаю тут, — сказав Геракл Гілу, показуючи за дюни. Гіл кивнув і зник у лісі, що лежав за ними.
Незабаром Геракл знайшов ідеальне дерево. Він обійняв його і потягнув. Воно вийшло з землі разом із корінням. Поклавши його собі на плече, наче спис вартового, він свиснув Гілу.