Він знову гукнув, повертаючись на берег:
— Відбій, Гіле. Я знайшов ідеальне дерево.
Він стояв і чекав Гіла, але на берег повернувся лише Поліфем зі спантеличеним виразом обличчя.
— Дуже дивно, — сказав він. — Я почув якийсь крик.
— Звідки?
Поліфем показав на ліс.
Геракл кинув дерево на пісок, і вони обидва побігли до лісу, весь час кличучи Гіла.
Геракл викорчовував кущі й дерева, перевертав валуни й розчищав шлях через підлісок, але не знайшов жодного сліду Гіла. Поліфем ішов слідом, раз за разом вигукуючи ім’я хлопця.
Вони розширили територію пошуків. За лісом були поля та канави, але дуже мало місць, де можна було б сховатись. І ніякого Гіла. Він зник.
Геракл повернувся на берег і почав у відчаї обшукувати припливний басейн і печери.
— Дивна річ, що на кілометри навколо не видно ніяких диких тварин, — сказав Геракл. — Я нічого не розумію. Він би ніколи мене не покинув, ніколи й нізащо.
— Мені шкода, — мовив Поліфем. — Яка трагедія. Рушаймо, коли прибудемо до Колхіди, ми принесемо за нього в жертву великого бика.
— Я залишаюся тут, — сказав Геракл. — Я нікуди не піду, поки не знайду його.
— Але ми мусимо повернутися на корабель. Тіфій сказав, що вітер починає прокидатися. Він захоче його зловити.
— Вони можуть зачекати, — мовив Геракл, який мав таку ж сильну волю, як і сильні м’язи.
Того вечора Тіфій підняв вітрила, і «Арго» рушив далі. Ані Ясону, ані іншим аргонавтам не спало на думку, що Геракл, Гіл і Поліфем усе ще перебувають на березі.
Лише коли вони опинилися далеко в морі, виявили їхню відсутність. Ясон і багато інших аргонавтів були за те, щоб негайно повернутися.
— Ні, ні, — сказав Калаїд.
— Їхні проблеми, — додав Зет.
— Вони знали, що ми підемо за сприятливим вітром, який послав нам наш батько.
— Ми мусимо повернутися! — вигукнув Теламон, найближчий друг Геракла серед тих, хто все ще був на облавку. — Як ми можемо розраховувати здобути Золоте руно без нього? Він вартий десятьох таких, як вони... — зневажливо показав він на Калаїда та Зета.
— Хіба? — сказав Зет. — Може, нам варто попросити нашого батька послати інший вітер?
— Той, який розіб’є цей корабель ущент?
— Тоді ми побачимо, хто й чого вартий.
— Ви погрожуєте кораблю? — Теламон схопив Калаїда за горло. — Це заколот. Я маю відразу викинути вас за облавок.
— Ми просто полетимо, — з усмішкою відповів йому Зет. — І тоді ти матимеш страшенно безглуздий вигляд, чи не так?
— Годі! — втрутився Ясон.
Раптом море захвилювалось і мало не збило їх усіх із ніг. Із хвиль піднявся морський бог Главк. Він народився смертним рибалкою в Беотії, але дістав божественний статус, коли скуштував траву, яка, як він помітив, мала силу повертати мертву рибу до життя. Ця трава подарувала йому безсмертя, але змусила його відростити плавники та риб’ячий хвіст. Тепер він виступав провідником, рятівником і другом для моряків, які потрапили в біду.
— «Арго» не мусить повертати назад! — наказав він. — Така доля Геракла — повернутися до двору царя Еврістея і завершити всі поставлені йому завдання. Ніщо не мусить цьому завадити149. Поліфем також має свою власну долю. Він стане засновником міста Кій150. Це вже вирішено.
149 Саме так Аполлоній Родоський, грецький поет ІІІ ст. до Р. Х., описує це у своїй «Аргонавтиці», найповнішій стародавній розповіді про подорож «Арго», що збереглася до наших часів. В інших джерелах Геракл приєднується до команди Ясона вже після завершення всіх своїх подвигів.
150 Або Кіос.
Змахнувши своїми руками-плавниками й кивнувши порослою коралами головою, Главк зник у хвилях.
— Мені шкода, — зі щирим жалем сказав Ясон Теламону. — Що має статися, те має статися. Ми не можемо повернутися назад.
Теламон кивнув. Заради миру на облавку він утримався від бажання стерти самовдоволені й злорадні посмішки з облич Калаїда та Зета151.
151 Проте Теламон помстивсь їм згодом. Повернувшись із цього квесту, він розповів своєму другові Гераклу про наполягання близнюків на тому, що вони мали пливти далі, а не повертатися, щоб забрати його з Поліфемом. Геракл ніколи не забув цю образу, і коли він натрапив на близнюків на острові Тенос, він убив їх, не роздумуючи. Він поставив два стовпи, щоб позначити їхні могили, які, як кажуть, хитаються щоразу, коли дме їхній батько Північний вітер.
Геракл так і не знайшов свого любого Гіла. Після місяців безрезультатних пошуків він із сумом повернувся додому на материкову Грецію, щоб отримати своє наступне завдання від Еврістея, але перед своїм відплиттям доручив місцевим місійцям продовжувати пошуки Гіла. Якщо вони цього не зроблять, він пообіцяв, що повернеться і помститься їм. Щоб бути впевненим у тому, що вони продовжать пошуки, він узяв із собою в заручники кількох синів найзнатніших місійських родин.