Аргонавти тримали свої весла і оглядали небо.
Вони не бачили жодного сліду голубки.
Тепер скелі почали віддалятись одна від одної, через що вода швидко хлинула назад через канал.
— Увага! — вигукнув Тіфій. — Веслуйте назад.
Вони щосили штовхали свої весла проти течії, щоб корабель не затягнуло між скель, які тепер повернулися на свої вихідні позиції й стояли високо, велично та нерухомо. Важко було повірити, що вони колись рухалися.
Звуки пісні Орфея продовжували наповнювати повітря.
— Он там! — крикнув Піріфой, тицяючи пальцем у повітря. Голубка летіла до Орфея, і вся команда радісно закричала, коли вона приземлилася на простягнуту долоню співця і з тріумфальним воркуванням прийняла своє зерно, погладжування та привітання.
— Дивіться! — сказав Орфей, піднявши пташку. — Її хвоста більше немає.
Це була правда. Там, де мало бути акуратне віяло, Ясон побачив лише розірваний та кривий ряд поламаних пір’їн. Він повернувся до екіпажу.
— Це каже нам, що буде близько, — сказав він. — Насправді дуже близько. Кожен чоловік мусить веслувати так, ніби від цього залежить його життя. Адже так воно і є. Уявіть собі ось що. Те, чого ви бажаєте найбільше, перебуває по той бік проходу. Кохання, слава, багатство, мир, лаври. Все, про що ви колись мріяли, — там. Якщо ви будете надто повільними, воно зникне назавжди, але якщо ви напружитеся, то зможете його досягти.
Він зістрибнув униз, аби зайняти одне гребне місце попереду, що залишалося вільним.
— Весла! — вигукнув він, схопивши й повернувши держак свого весла так, щоб його лопать опустилась у воду.
Його товариші-аргонавти наслідували його приклад.
— Ми готові?
— Так!
— Ми готові?
— Так!
— Ми готові?
— Так! Так! Так!
— Тоді гребіть, друзі мої, гребіть!
З великим натхненням вони взялися за весла, і «Арго» рушив уперед. Ніколи ще галера не летіла по воді з такою швидкістю. Усі чоловіки щосили гребли, ковзаючи туди-сюди на своїх шкіряних подушках. Усі, крім Орфея. Він був творчою натурою, тож його сильні сторони лежали в іншій площині. Він був єдиним чоловіком, який разом зі стерновим дививсь у напрямку руху «Арго» і міг підганяти команду. Обабіч нього стояли дві дерев’яні скрині, і він почав стукати в них, як у барабани, щоб підганяти стукіт весел.
— Вгору! — вигукував він. — І вгору, і вгору, і вгору!
Усі вони почули скрегочучий гуркіт скель, від якого все навколо сіпнулося.
«Ось і воно», — подумав Ясон. — «Вони почали рухатися. Дороги назад немає. Тільки наполегливе веслування допоможе нам пройти крізь них».
Коли вони подолали чверть шляху, Орфей відчув, що вони встигнуть. Він бачив попереду відкриті води великого моря, а скелі, хоч вони і наближалися, здавалося, що програють у цьому змаганні.
— І вгору, і вгору, і вгору!
Але каміння стало рухатися швидше. Ясон та інші веслярі бачили, як гора піднімається і росте все вище й вище, все ближче й ближче. Ясний краєвид Припонтиди, який він щойно бачив, почав зникати.
Дивлячись у напрямку їхнього руху, Орфей уже не був так упевнений в тому, що їм вдасться це зробити. Коли вони пройшли половину шляху, він пришвидшив ритм своїх ударів по дерев’яних скринях, поки не став відчувати, що його кулаки от-от загоряться.
— Вгору-і-вгору-і-вгору-і-вгору!
Тепер над ними височіли величезні стіни. Невже їх розчавлять, як мух у долонях дитини? Усі ці зусилля. Усе це планування та молитви. Невже даремно? Ясон відчув, як його легені розриваються, спина і стегна палають.
— Так! — закричав Орфей. — Так, так, так! У нас усе вийде! Швидше, швидше, швидше. Вкладайте туди всі сили. Гребіть, гребіть, гребіть! Гребіть, виродки, гребіть!
Каміння вже було над ними. Ясон міг навіть розрізнити зелені бур’яни, що росли в щілинах. Прохолодна темрява густішала навколо нього, аж раптом... денне світло освітило його та весь корабель. Вони пройшли! Скелі зімкнулися, але аргонавти продовжували веслувати, поки поштовхи хвиль підкидали їх вгору й вперед, подалі за межі досяжності.
Ясон підвівся і видав варварський тріумфальний крик. Навколо нього інші члени команди робили те саме. Евфем показав назад на скелі.
— Дивіться!
Ліва скеля затріщала. Скеля навпроти неї, як завжди, поверталася у своє вихідне положення, а її сусідка — партнерка? коханка? — розсипáлася й розпадалася, скидаючи у воду лавину валунів.