(Вона летить до Афін)
В Афінах ми знову зустрінемося з Медеєю.
Зломлений Ясон так і жив у Коринфі, доки його давній друг і товариш-аргонавт Пелей, брат Теламона, не переконав його повернутися до Іолка і скинути Акаста. Їм це вдалось, і Ясон нарешті став царем. Однак його правління тривало недовго. Одного дня він заснув після обіду під кормою свого улюбленого «Арго», і одна гнила й погано закріплена балка впала на нього і миттєво вбила героя.
Попереду на носі фігура пробурмотіла собі під ніс:
— А я попереджала його, коли багато років тому Скелі, що зіштовхуються, пошкодили ахтерштевень. «Добре його відремонтуйте», — казала я. — «Добре його відремонтуйте, або одного дня ти про це пошкодуєш». Смертні, їм нічим не зарадити.
Аталанта
Народжена бути дикою
Багато грецьких героїв були нащадками людей, другорядних божеств, напівбогів і навіть самих олімпійців. Деякі з них були народжені з пророчими прокляттями, через що вони ставали вигнанцями і були виховані прийомними батьками або навіть прийомними тваринами. Багато з них могли вважати свій божественний родовід прокляттям. Проте їхній героїзм, можливо, походив саме від їхньої здатності поєднувати свої людські й божественні якості, а тоді за допомогою них протистояти нищівному тиску долі. Звісно, що так і було. Звідти й походить весь героїзм. Я вживаю слово «герой» без прив’язки до статі. Геро було досить поширеним жіночим іменем у стародавньому світі200, і я сподіваюся, що ми можемо погодитися, що поділ на героїв та героїнь був би незграбним і непотрібним201.
200 Як у закоханих Геро та Леандра, чия трагічна історія описана в першому томі «Міфи», і доньки Леонато в комедії Шекспіра «Багато галасу з нічого».
201 В англ. мові слово hero справді може вживатися і до чоловіків, і до жінок, проте в укр. мові слово «герой» виключно чоловічого роду, тож в історії про Аталанту ми будемо вживати слово «героїня».
Велика героїня Аталанта мала дуже престижний родовід: її мати Клімена походила з королівського роду Мініад202, а її батька, залежно від того, брати Овідія чи Аполлодора за джерело, звали або Яс, або Схеней203. Хоч як би його звали, він був аркадським царем і тим типом правителя, якому не були потрібні нащадки жіночої статі. Коли його первісток від Клімени виявився дівчинкою, він наказав забрати дитину з палацу та залишити її на схилі гори, щоб вона там померла. Як ми побачимо, він не був не першим і не останнім батьком-правителем, який прирік немовля на таку долю.
202 Міній був царем-засновником міста Орхомен у Беотії, великого суперника міста-держави Фіви. Геракл переміг нащадка Мінія Ергіна і в нагороду за це отримав руку Мегари.
203 Англ. ім’я Schoeneus (укр. Схеней) вимовляється як «Скініус» і римується з genius.
Дитину покинули у високій ущелині на горі Партеніон, де вона незабаром мала померти. Справді, лише через пів години після того, як охорона палацу поклала її там, ведмідь, приваблений криками дитини чи, можливо, незнайомим людським запахом, прийшов, щоб подивитися, що там таке. Завдяки щасливому збігу — або Моросу, адже все визначає наперед фатум, — це була ведмедиця, до того ж ведмедиця, яка лише двадцять чотири години тому втратила своє новонароджене дитинча через вовків. Ведмедицею все ще керував материнський інстинкт, тож замість того, щоб з’їсти дитинча, вона вигодувала його.
Так людська дівчинка виросла і стала сором’язливою, дикою та швидкою лісовою істотою. Складно сказати, чи вважала вона себе спершу ведмедем, чи відразу усвідомлювала свою відмінність від тварин. Вона так і могла б залишитись однією з тих легендарних диких дітей лісу, усиновлених тваринами та не знайомих зі своїм власним видом, — давньогрецьким Каспаром Гаузером чи Віктором із Аверона, жіночою версією Тарзана чи Мауглі — якби одного разу її не побачила і не схопила група мисливців. На щастя для неї, вони були добрими людьми та мали гарні наміри. Вони дали їй ім’я Аталанта204 й навчили її секретам створення пасток і вбивства, стрільби з лука, поводження зі списом і пращею, переслідування, полювання, вистежування та всіх існуючих мистецтв мисливства й погоні. Вона швидко зрівнялася з ними та перевершила їхню майстерність, поєднавши свою людську граційність із лютістю та швидкістю ведмедиці, яка її виховала. Її надзвичайна прудкість і неперевершені мисливські здібності природно зробили Аталанту послідовницею богині цнотливості й погоні Артеміди, якій вона віддалась усім своїм серцем та душею.