— Ай, але ж все одно бракує сили, — прогарчав він. — Допускаю, що ти маєш гостре око й спритні руки, але цей кабан лютий та сильний. Звичайна жінка ніколи не зможе...
Ніхто ніколи не дізнається, що він хотів сказати далі. Його позбавило дару мови й перехопило дихання, коли він несподівано для себе виявив, що його ноги відірвалися від підлоги. Аталанта схопила його й підняла над своєю головою, наче він був не важчим за кошеня.
— Куди мені його кинути? — запитала вона інших. — З вікна чи у вогонь?
Вони поспішно визнали її право приєднатися до них у цьому полюванні. Але тепер у лавах мисливської компанії відчувалося невдоволення. Горді брати не могли знати, як знаємо ми, що Артеміда не лише послала до Калідону вепра, але й відправила туди свою найбільш фанатичну прихильницю Аталанту, щоб та представляла її на цьому полюванні. Артеміда хотіла за допомогою Аталанти посіяти якомога більше розбрату в лавах мисливців. Чи була Аталанта обізнаною довіреною особою богині, чи лише несвідомим інструментом її волі, так і не було остаточно вирішено.
Вражений Мелеагр не знав, як себе поводити з цією чудовою мисливицею, яка, за словами Едіт Гамільтон, була «занадто хлопчачою, щоб бути дівчиною, і надто дівочою, щоб бути хлопцем». Як віддана послідовниця Артеміди, Аталанта, звісно, мала відмовитися від чоловіків і від кохання. Проте вона привітала Мелеагра як свого компаньйона, і для молодого парубка, який був сильно закоханим у неї, ця хвилююча близькість до прекрасної мисливиці була кращою, ніж нічого.
Античні джерела називають щонайменше п’ятдесят членів мисливського загону, який зібрався навколо Мелеагра та чотирьох Тестіадів. Як і у випадку з маніфестом «Арго», в цих джерелах багато плутанини та суперечливостей, а також, можливо, видавання бажаного за дійсне з боку пізніших відомих грецьких родин, які хотіли заявити в суспільстві, що походять від цих героїв.
Крім Ясона, група колишніх аргонавтів, присутніх на полюванні, включала двоюрідних братів Мелеагра, небесних близнюків Кастора і Полідевка; сміливого Піріфоя, царя лапітів; премудрого Нестора з Пілоса; невтомних братів Пелея і Теламона; гостинного Адмета, друга Геракла і колишнього коханця Аполлона; та Асклепія, неперевершеного майстра лікарських мистецтв. Тут навіть був присутній великий Тесей, якого сюди привабив не тільки його міцний зв’язок із Піріфоєм, а ще й пристрасть до надзвичайної небезпеки, яка об’єднувала всіх учасників. Такого зібрання видатних героїв світ не побачить аж до Троянської війни.
Усі вони були чоловіками, за винятком Аталанти.
Калідонське полювання
Ойней влаштував дев’ять ночей бенкетів і гулянь, щоб привітати та подякувати хоробрим героям, мисливцям і воїнам, які відгукнулися на його заклик. Вранці десятого дня вони зібралися біля палацу, поки пси бігали навколо їхніх ніг, пажі підтягували обладунки, конюхи фіксували попруги, а стюарди підносили чаші з гарячим вином. Вигуки громадян, які перебували в безпеці в стінах Калідону, переросли в гучне ревище вдячності, підбадьорення, захоплення та гордості, коли загін мисливців виходив через головні ворота. Вози, навантажені запасними списами, сокирами, булавами та стрілами, їхали позаду обозу, який прямував у покинуту й розорену сільську місцевість.
Жодного такого велетенського вепра ще ніколи не бачили і навіть не чули про нього, не кажучи вже про те, щоб його вистежили та вбили. Чим далі мандрувала мисливська команда, тим дедалі більш мерзенні сцени жаху вони спостерігали. Кожне поле кукурудзи було витоптане, кожен виноградник був викорчуваний, кожна курка, кішка, собака, теля, коза та вівця лежали з розірваним горлом, а їхні нутрощі гнили на сонці — шоковані мисливці не могли зрозуміти, чи були ці бідолашні створіння вбиті заради їжі, чи лише заради розваги. Навіть сотня диких кабанів звичайних розмірів ніколи б не влаштувала такі руйнування.
Мелеагр і його дядьки склали план. За кілька кілометрів на північ звідси стояла зруйнована комора. Якби їхній загін вишикувався в ряд, то з криками, тупанням ногами та маханням палаючими смолоскипами вони змогли б повільно спрямувати вепра в цьому напрямку, а тоді використати сіті, вогонь і галас, аби нарешті загнати його в пастку в кут між двома стінами комори, що вціліли. Там вони його і вб’ють.
— Це буде схоже на театральну сцену, а свиня стане нашим приреченим героєм, — сказав Мелеагр.
Дядьки й старші мисливці закивали головами, погоджуючись із ним.