Сіндбад. Салям алєйкум, сто чортів жабі в цицьку!
Шаміль (продовжує точить і наспівувать). Ваалєйкум ассалям!
Сіндбад. Наточи шашку, сто гарпунів киту в сраку!
Шаміль. Аллах наточє!
Сіндбад. Сто таньга, трясця твоїй матері в паранджу!
Шаміль. Гаразд.
Сіндбад (закурює). Гашиш яхши!
Шаміль точить шашку Сіндбада і наспівує.
Голос з пляшки (ввічливий і дещо обережний). Хлопці, агов! Чули, що я кажу? Пустіть, а я тоді шось зроблю.
Сіндбад. Сто п’яних кашалотів в твою підараса мать! На!
Сіндбад пиздить ногою по пляшці, так, що та улітає за обрій.
Мао Цзе Дун, що завис у найвищій своїй фазі, починає потихеньку сповзати вниз. На його обличчі з’являється вираз незадоволення.
Входить Хотабич.
Він по-восточному прикладає руки до лоба і живота.
Хотабич. Салям алєйкум!
Шаміль і Сіндбад. Ваалєйкум ассалям!
Хотабич (до Сіндбада). А шо це на тобі сидить, о смарагд моєї душі?
Сіндбад. Попугай Шайтан, сто центнерів найкращої халви тобі в сурло!
Хотабич. Вай-вай-вай! (цмокає язиком, потім смикає себе за бороду).
На плечі у Сіндбада замість попугая з’являється величезний рак.
Рак. Здоров, Сіндбад, сто чортів твоєму батькові!
Сіндбад падає. Шаміль і Хотабич стоять мовчки.
Хотабич (до Шаміля, показує на папаху Шаміля). А шо це в тебе на голові, о найприємніший із приємних!
Шаміль, не відповідаючи, мовчки збирає свої манатки і забирається геть.
Хотабич (задоволено, сам до себе). Так-так-так-так!
Входить Насрєддін. Він на ішаку, як завжди шуткуючи, задом наперед. Насрєддін робить на ішаку почесне коло навкруги Хотабича, потім злазить з ішака і по-восточному кланяється.
Насрєддін (шуткує). Здоровеньки були!
Хотабич. Ваалєйкум ассалям!
Насрєддін показує Хотабичу пляшку, яку закинув Сіндбад.
Насрєддін. Ось бачиш?
Хотабич (суворо). Де взяв?
Насрєддін. З неба впала. Я рака стояв, намаз робив, раптом – тиць!
Насрєддін з цікавістю трясе пляшку.
Ач яка! Шось калатається… Щас відкрию.
Хотабич (ще суворіше). Покинь, мудак!
Насрєддін (скручує дулю). А ось бачиш!
Хотабич (сумно). Бачу.
Хотабич крутить пальцем біля чалми, там, де знаходиться скроня, і уходить. Насрєддін нечистим чорним нігтем відкорковує пляшку.
Роздається страшний грім і блискавка. Спостерігаючи всі ці катаклізми, обличчя Мао Цзе Дуна кривиться в огиді. В той же час з пляшки разом з димом і всім, чим положено, вилазе велике і страшне Йобане Чмо, вдягнуте в мундір червоноармійця.
Йобане Чмо (кричить дурним голосом). ШО ЦЕ ВСЕ ТАКЄ?!!
Насрєддін (перелякано). Це все? Восток, о ніжна роза моїх найсолодших сновидінь!..
Йобане Чмо (кричить). ВОСТОК?! ГА?!! А Я – ЙОБАНЕ ЧМО!!!
Йобане Чмо пиздить Восток.
Зляканий Насрєддін залазе під ішака і з жахом дивиться на розруху, яка панує навкруги.
Зловісні крики, які періодично іспускає Йобане Чмо, чередуються у нього з приступами дикого реготу.
Поступово крики і регіт згасають, залишаючи по собі багнюку і руїни. Мао Цзе Дун повільно заходить за обрій.
На губах у нього сумна саркастична посмішка.
У передвечірньому присмерку з того боку, де сходив Мао Цзе Дун, починає жевріти – то сходить Шехєрєзада, Звізда Востока. Вона сидить на чорних качєлях і світиться зоряним сяйвом.
Насрєддін вилазе з-під ішака і у розпачі розставляє руки.