Аж тепер дорога наша пані господиня звела сумні свої очі на поліційного аґента, а в її погляді відбилося таке безмежне приголомшення й недоуміння, що пан Коґут раптом затих і перестав хвилюватися. Мовчки взяв зі стола ножички і порозтинав шпаґат, що ним був перев’язаний клуночок. Розгорнув папір — із клунка викотились на стіл черевики пана Макса і його штани, в яких він учора був на «шкарпах», правда, якісь сильно пошарпані і заплямлені, немов би закипілою чорною кров’ю…
— Ой, Матко Пречиста! А то що таке? — скрикнула пані Евдокія, притиснула руки до дебелих грудей і важко сіла на крісло. І в тому моменті я почув (носом), що крім вугликів у погасаючім залізку починає теж тихенько шкварчати під ним моя парадна сорочка…
Поліційний аґент Коґут драматичним жестом простягнув руку:
— Так, проше, це його, небіжчика, речі… Тільки всього збереглося з його ґардероби, так? Так! Мені припав сумний обов’язок розпізнавати тіло. Ну, я зразу пізнав його по цих черевиках 46-ий номер. Таких ведмежих копит ніхто більше не має в нас на Богданівці. А крім того в кишені були отсі документи, проше: виказка Студентської громади, бльочки на обіди до голодної кухні і посвідка з льомбарду, що він там заставив за три злоті свій годинник… Ой, це було страшне видовище, кобітко кохана: голова розторощена на гамуз, сама січка з маківки! Тіло лежить в «анатомії» на Пекарській, тепер, мабуть, відбувається секція трупа. Коли доктори скінчать свою роботу і все виклярується, можна буде зайнятися похоронком. Прикро мені, пані Павлово, сповіщати вам таку новину, але ж служба не дружба, так? Так! Шкода Макса, то нема що казати, хлопець був моровий і свій вар’ят, а якби був не пхався до тієї зателепаної революції, то міг би жити до самої смерти і півкопи дітей наплодити. Атак — пропало! Поминай, як звали.
Під час цього ділового рапорту пана Коґута наша пані господиня перейшла через три фази обмертвіння: насамперед заніміла, потім здеревіла, а накінець чисто скам’яніла на кріселку. Тільки два її органи проявляли ще деякі ознаки активности, а саме: дико вибалушені очі та широко розкритий рот, в якому здригався і мелькав безпорадно кінчик язика, теж поступнево переходячи в стан паралічу.
Мабуть і я, грішний, мусів мати в той час досить дурну міну, бо пан Коґут, ще раз кинувши на нас обоїх бистрим оком шпіцля, спохватився, нарешті, що тут щось не теє…
— Гм, гм! — сказав, подряпавши неголене підборіддя, — то ви, людоньки, відав ще нічого не знаєте про той випадок, так?.. Так!
Пані Евдокія сиділа далі скам’яніла на кріселку, тільки сама її голова автоматично й заперечуюче похитнулась, мовляв — ні, нічого не знаємо.
— О, о! Таке діло! Нічого не знаете про трагічну смерть пана Макса під Сихівським мостом… А то ж як?
Голова пані Евдокії вдруге автоматично заперечила, що ні, та одночасно її очі повернулись в напрямку дверей до т. зв. покою, з-поза яких якраз тоді загриміло розкотисте хропіння на два голоси… На диво чутке вухо поліциста виявилось глухе, як ступа, на ці відголоси з-поза дверей. Пан Коґут був такий збудоражений тим, що це він перший подає нам страшну вістку, що пустився майже бігцем кружляти довкола кухні! Зробив одну рунду, зробив другу і, з надмірного схвилювання — сягнув до кишені по торбинку з американськими горішками!
— О, о! Так стоять справи! То ви нічого не знаєте, що пан Макс забився, так?.. Так! Сталося. Пан Макс їхав вечірнім поїздом до Ходорова чи до Станиславова, того ми ще докладно не знаємо, бо справа, знаходиться в слідстві. Перед Сиховом вискочив чомусь на дах вагона, а в темряві не завважив моста над головою. Трахнув лепетою об склепіння моста і капут! Січка з голови. Тепер лежить в «анатомії» на Пекарській вулиці…
Саме в хвилині, коли пан Базилі Коґут давав ці додаткові пояснення про трагічний випадок під Сихівським мостом, — тихо, безшелесно відчинились двері з покою, і в них, неначе дух батька в першій відслоні «Гамлета», виросла довга та висока, обвинена в біле простирало, постать пана Макса… Не прочунявши як слід після вчорашньої гульні, мій неоцінений пан інструктор, розчухраний, патлатий, з заплющеними повіками, крокував через кухню дещо незбалянсованою ходою, просто до водотягу, хоч і міг ще змінити напрямок та й опинитись, наприклад, у туалеті. Однак у половині дороги стукнувся стегном об край стола, розплющив одно око, і — запримітив на столі свої штани та черевики, що пропали йому на «шкарпах»…