Звичайно, найкраще починати з фактів, заради внутрішнього заспокоєння. Вони ставлять все на свої місця. От, нагграклад, факт, що мій відвідувач існував; це і простіше, і я тоді все таки посідатиму якісь провідні лінії. Простіше? Ні, аж ніскільки не простіше, бо чого ж тоді я не здолав довідатися, хто він? Навіть якщо я невдало розпочав розшуки, навіть якщо я через невправність, ну, скажімо точніше – через упередження, ускладнив цю справу, все це я узгляднюю, па все це я роблю скидку, нехай, однак навіть якщо воно й дійсно так, то все таки я повинен був би довідатися, хто він. Бо1 коли я не здолав вияснити, хто він, – це означає, що він.
Він. Але – хто я? Дійсно, хто ж я? Я? Ні, це ж кумедно, таким людям, як я, просто не випадає ставити собі такі питання, у моєму випадку воно аж смішно й безглуздо, бож я знаю, хто я! Я знаю? Нехай це смішно, нехай безглуздо, що завгодно, у мене немас свідків, я сам з собою, аж моторошно, як сам, нехай, тільки ж це неправда, я не знаю! Власне в тому й річ, що не знаю. Я вирушив довідатися, хто мій відвідувач, однак, хто я? Мені самому незбагненне, як я опинився перед цим питанням, хоч тепер воно вже несуттєве, єдине суттєве – це хто я насправді? Герострат, як і все теперішнє людство, чи той, хто покликаний втілити міт про велику людину, бож вирішує тільки вибір, хто якого себе вибирає?
О, Боже, про це, що я тепер думаю, ніколи ніхто не довідається, це далеко гірше, ніж уся історія з моїм відвідувачем, я тут єдиний свідок, і я волів би не переступати цієї межі, я волів би не знати, однак тепер уже пізно, я не годен відкрутити себе назад, я мушу дійти певности, бо що коли мій відвідувач лише на те й з’явився в моєму житті, щоб я це усвідомив і вирушив на розшуки не його біографії, а на розшуки себе, на розшуки великої людини? Щоб я вибрав або міт про велику людину, або геростратизм? Ні, ні, ні, чому ж вибирати, чому не залишити все так, як досі, адже йшлося нібито не про мене, а про мого відвідувача? Я ж вирушив шукати дані до його біографії? Я ж хотів лише довідатися, хто він. Я зовсім не рвуся знати, хто я! Однак, все-таки – хто я! Чи дійсно мені не цікаво знати: хто я? Я вагаюся, я остаточно гублю певність. Правда, в мене є ще час. Ще не почало світати, і я кожної миті можу повернутися додому, забувши про цей вибір, про своє те, що мені думається тепер. Та чи справді мені залишилася ще змога повернутися? Хіба вибір дається будь-коли забути? Хіба він не існує в людині від початку, і все залежить від того, виключно від того, коли людина це собі усвідомить? Повернутися? Чи я взагалі будь-коли вже повернуся? Так? Ні? Не знаю. Проте я знатиму. Я мушу знати. Я мушу це знати, ще заки зайде на досвіток. І заки зійде сонце – я знатиму. Бож усе залежить від того, хто я. Отже – хто я? Хто кожен з нас?