— Аїд…ене. Я мушу допомогти Гестії.
— О-о-о… Оце вже ні, Полі. Ти не торкнешся її. Ти не торкнешся її більше ніколи.
Розділ 6. Зимові ходи
АЇДен
Вони сиділи в одній кімнаті, замкнутій ізсередини. Найдивніша компанія на пам’яті Аїдена. Але він зібрав їх тут. Привів Полі просто після того, як знайшов його в домі Доанни. Прозерпіна, до її честі, навіть не пручалась, коли наказав їй негайно прийти на зустріч і привести сестру. Мабуть, знала, що приховувати щось зараз — гірше для неї.
Аїд розізлився. Він сплів пальці і хруснув ними. Намагався тримати себе в руках. Зараз головне — допомогти Гестії. Та ніхто з трьох присутніх не викликав у нього тепер довіри.
— Аїде, для чого ти зібрав нас тут цієї безпросвітної ночі, хотіла б я знати?
— Розе. — Він важко зиркнув у її бік, а тоді перевів погляд на двох інших, — Полі… і Фоно, якщо я не помиляюсь. Я зібрав вас, щоб розставити крапки в цій історії. Отож, Полі стверджує, що Розе напала на нього й отруїла Гестію. Я маю підстави повірити в це.
— Полі стверджує? — пирхнула Прозерпіна. — Чи не тоді він це помітив, коли залицявся до твоєї нареченої?
Білявець зірвався на ноги, проте ні слова не встиг вставити, бо Аїден випередив його:
— Цю тему тобі ліпше забути, Прозерпіно.
— Але, правду кажучи, це я отруїла Гестію. — Фона підвела руку абсолютно безтурботно. Наче зізнавалася перед учителем у тому, що забула виконати домашнє завдання.
Розе клацнула язиком.
— Вибачте, проте моя сестра з дитинства має певні проблеми. Її слова — не те, у що вам варто вірити.
— Можливо, — втрутився Полі. — А проте вона врятувала мене, заживила мої рани й сама зізналась у всьому. Розе її примушувала.
— Та мені байдуже. — Аїден стиснув кулаки. — Мені потрібно вилікувати сестру. Інакше розмова буде інакшою, Розе. — Він спробував сказати це недбало, проте гнів його виказував, а зловісна аура поширювалась навсібіч, як отруйний туман, котрий ризикував справді не дати нікому з них вийти звідси.
— Чому одразу я? — Білявка закотила очі. — Я поклялася, що не завдам їй нічого лихого, твоїй любій сестрі. Я знаю, що таке — дбати про рідню, і…
— Рахую до трьох. Раз… — Аїд склав руки на грудях.
Усі мовчки спостерігали за ним: Полі — спідлоба, Фона — з інтересом, Розе — з роздратуванням.
— Два… — Аїдові очі втратили зелену барву, і в них почала розливатись темрява. Його шкірою поповзли темні прожилки, що нагадували тонке коріння дерева злості, котре проростало зсередини, захоплюючи все його єство.
— Скажи йому, — шепнула Фона.
— Три.
— Ліків немає, — випалила Розе.
Чорні жилки пульсували візерунками на шиї Аїдена. Його випалювало бажання знищити щось — або знищити все. Проте він згадав, що тоді, в попередньому житті, ніколи б не опустився до погроз.
Вдих. Спокійно, Аїдене. Видих.
— Протиотрути немає, так, — повторила Прозерпіна. — Але є спосіб повернути твою сестру до тями. Тобі не сподобається.
— І все ж я слухаю.
— Я думаю, мені не треба нагадувати, що в разі брехні ти пошкодуєш про кожне сказане слово, — замислено пробурмотів Аїден, коли Прозерпіна закінчила свою розповідь.
Дівчина зітхнула.
— Аїде, мені вже нема жодного сенсу брехати. Я досягла, чого хотіла. Тим більше, ми поквиталися — ти дізнався про мою сестру, тепер доповіси про мене керівництву Академії, і в нас обох буде по вуха проблем. Молодець, Аїде. Я про ваші з Полі справи вже повідомила. Не хвилюйся, за вами стежили не лише ми, але й викладачі. Чи ти думав, що такі порушення залишаться навічно таємними, якщо вже ти — кандидат до Тріади?..
— Гаразд. Гаразд, я зрозумів. — Полі відгорнув пасма волосся, що впали на лице, і підвівся. — Я цілком готовий.
— Ні. — Аїден похитав головою. — Узагалі, це моя справа. Я думаю, що, якби знайти Історика, він міг би придумати щось іще… Врешті, якби не Історик, то ми б не втрутились у життя Гестії. Не було б цієї книги. І нічого не було б.
— Але це все вже є. — Полі простодушно всміхнувся. — Я піду. Гестія опритомніє. Усе буде гаразд. Сам побачиш. Та і з тими проблемами, які на тебе зараз посиплються, тобі самому й кроку не дадуть ступити за стіни Академії.
— Тобі теж.
— Тому я піду негайно. Подумати тільки! Знайомство з чарівною панною переросло в таку небезпечну історію.
— Не моя вина, — стенула плечима Розе. — Давні прокляття не я вигадала. Нічого особистого, Полі.