— Так, Генрі. Я не певна, що ти хочеш продемонструвати чи довести Морґінові, але тепер він це точно помітив.
АЇДен ~ Академія
— Кандидате в Тріаду Аїде, ви розумієте, що порушили всі основні правила нашого навчального закладу і мусите відповісти за це?
— Так, безперечно. Але все було вчинене з однією метою — захистити мою сестру.
— Її захист — уже давно не ваша справа.
— Її захист — завжди моя справа, панове професори. І завжди нею буде.
— Ми врахуємо це, коли ухвалюватимемо остаточне рішення щодо вашого покарання. Як нам стало відомо, ви систематично відвідували світ, із якого прийшли до нас, залучали до цього інших студентів і примушували їх підтримувати контакт із вашою родиною. Також вас обвинувачують у тому, що ви поставили під загрозу життя студентки Прозерпіни й погрожували їй.
— А чи вам відомо, що в студентки Прозерпіни є сестра-близнючка, котра за її наказом мала намір убити мою сестру, Гестію?
— Це не стосується справи.
— А вам відомо, що вона отруїла мою сестру, котра через це проспала близько трьох місяців?
— Це не стосується справи.
— А вам відомо, що я, за вашим висловом, поставив під загрозу життя Прозерпіни тільки з метою отримати від неї ліки?
— Кандидате в Тріаду Аїде, зараз ваша сестра в цілковитій безпеці.
— Гестія не буде з безпеці, поки Розе та її сестра мають намір позбавити мене минулого.
— Унаслідок отруєння сила вашої сестри була приглушена, і про вас успішно забувають. Як це й мало бути від самого початку. А тепер, студенте Аїде, мусимо повідомити, що ваша поведінка не личить одному з найліпших у стінах Академії, тому вас буде виключено з кандидатів у Тріаду. Також до остаточного розгляду цієї ситуації ми накладаємо ліміт на ваші сили й офіційно забороняємо покидати ці стіни. Ви не можете більше вирушити у свій світ чи потривожити будь-кого з його жителів. Також нас цікавить місцеперебування вашого близького друга та співучасника, покровителя мистецтв.
Аїд мовчав.
— Ми певні, що ви маєте відповідь на це запитання.
— Вам ліпше про нього забути. Він не повернеться сюди.
Розділ 7. Час іти
Доанна
— Панно Тавіш, я така рада, що ви відвідали мене! — Доанна наливала чай в улюблені зелені чашки й усміхалась так радісно, як могла. — Чутки здатні віднадити кого завгодно!
Олейн сиділа навпроти зі ввічливою півусмішкою на обличчі та з неприхованим інтересом розглядала старовинний інтер’єр вітальні.
— Це я вдячна вам за запрошення, панно Масоллі. Мушу зізнатись, я певна: всі чутки про вас — то безпідставні вигадки. А відмовитись від частування вашим божественним чаєм — хіба це не втрата?
— Я рада, що ви так вважаєте. — Доанна подала гості чашку. — Печива? Тістечок? Я купила вранці в цукерні пані Фаулі, тож ми можемо бути певні щодо їхньої свіжості.
— Дякую. — Олейн зиркнула на тацю із солодощами, але не взяла нічого. — Як ваші справи? Вас рідко побачиш у товаристві.
— Товариство потерпає від моїх надто прямолінійних заяв. І через відсутність перстеника на безіменному пальці! — Доанна дзвінко розсміялась.
— Не буду радити нічого щодо перстеників, бо це неґречно. Проте ви могли б випробовувати свою прямолінійність на тих, хто зможе її вислухати.
— Наприклад?
— Наприклад, на мені. — Олейн примружила очі. — Я певна, що ви, панно Масоллі, покликали мене не просто на чаювання. Хоча в будь-якому разі я захоплена вашою ідеєю і рада, адже ви мені завжди видавались дуже приємною.
— Що ж, чудово, що хтось, окрім Гестії Амалії, здатен не сахатись моєї персони, панно Тавіш. Я насправді запросила вас, бо мені хотілося дізнатись про ваш університет. Бачите ж, я, можливо, скоро поїду до Астірі, тож маю на меті записатись на якийсь вечірній курс наступної осені, то хотіла б почути, що ви про це думаєте.
— О, справді? Тоді це чудово! Запевняю, ви будете задоволені. У нас достатньо вечірніх курсів на будь-який смак. А що конкретно вас цікавить?
— Літературознавство.
— Справді? — Олейн Тавіш примружила очі ще сильніше. — Я думала, ви художниця.