— Так і є. Проте літературознавство відкриє мені нові перспективи. Я в захваті від ідеї постійного розвитку й тішуся, що нині освіта — це вже не диво, а звична річ.
— Я чула, що на цьому факультеті навчається й молодший син Оллішів. Ви знайомі з ним? — Тон Олейн змінився лише на йоту, але Доанна відчула це та сховала посмішку в чашці, удаючи, що вдихає аромат трав’яного напою.
— Ні, не дуже. Насправді, я рідко буваю в їхній книгарні. Замовляю все додому. Проте, до слова, про Оллішів. Чула, що у вас є певні думки в цьому напрямі.
— О, було б вельми дивно, якби в дівчини мого віку не було таких думок, чи не так, панно Масоллі? — Лукавий погляд гості примусив Доанну відчути рівно стільки шпильок, скільки ще не вважається образливим кинути в бік незаміжньої.
— У всіх різні пріоритети. — Доанна поставила чашку на блюдце, яке балансувало в неї на коліні. — І все ж мушу зізнатися, що мій інтерес збуджений скоріше справами любої подруги, ніж моїми власними.
— Що ж, тоді так, панно Масоллі, певні плани в мене є. Проте я б воліла не розкривати їх без, скажімо, цілковитої певності. До слова, мушу зазначити, що рідко бачу дівчат, котрі б так щиро дбали про подруг. Ви насправді чудова спільниця в сердечних справах, так, панно Масоллі?
— Не певна. Я ніколи не належала до прихильників командних ігор. — Доанна дістала з-під столика коробочку та простягнула її Олейн. — До речі, даруйте мою нахабність, але я тут заготувала для вас маленький подарунок. Сподіваюсь, ви погодитесь його прийняти.
— Ой, ви просто не перестаєте мене дивувати! — Олейн сплеснула в долоні, акуратно взяла коробочку й негайно відкрила її. — А що це?
В її руці опинився тонкий плетений браслет із зелених і срібних шнурів.
— Талісман. Я розважаюсь, виготовляючи такі на дозвіллі. Приміряєте?
— Звичайно! — Донька Тавішів наділа браслет на руку, хоча він аж надто відрізнявся від її дорогих прикрас. — Чарівна забавка!
— Рада, що вам сподобалось. — Доанна сьорбнула чай, пропустила повз вуха слово «забавка» й уважно простежила, щоб очі гості затуманились. Дрібка магії спрацювала. Вона всміхнулась сама до себе.
Дух потойбіччя, котрий супроводжував Олейн Тавіш, збудив у ній інтерес до цієї панянки. Ще більший інтерес, ніж той факт, що вона може стати дружиною одного з братів Оллішів, і то вельми скоро.
Доанна уважно подивилась на неї:
— А тепер, Олейн, поки магія діє, давайте швиденько. Що ви маєте спільного з Розе чи Фоною?
— Вони… — Губи Олейн зашерхотіли, мов сухе листя, а голос втратив ніжну іронічність. — Вони наказали… увагу Гестії… звернути до реального…
Блок мав бути сильним, бо Олейн уся напружилась, але більше не зронила ні слова.
Доанна схвально кивнула.
— Добре. А тепер іще одне. Мені конче треба дізнатись. Морґін чи Даррін?
— Морґін, — прошепотіла дівчина зачаровано, і на її щоках заграв рум’янець.
Тут же зачарований браслет розвіявся, щоб не залишити ані сліду від магії. Туман спав. Олейн розгублено закліпала очима.
— Панно Масоллі, а що?.. А, так, вечірні курси…
— Так. Вечірні курси в університеті. — Доанна спокійнісінько повернулась до чаю. Вона була дуже вдоволена результатом свого маленького розслідування.
Новий епізод у книзі про Аїдена розповів про обставини хвороби Гессі та її одужання, проте полегшення не приніс. Адже виявилося, що через її проклятий сон спогади про брата стали зникати в усіх — крім неї.
— Я ніколи не забуду тебе, — прошепотіла дівчина до книги й торкнулась губами шорсткої багряної палітурки. — Ти мій брат. І, хай би де ти був, ти мій єдиний брат. Я не зможу тебе забути.
Поза тим Гессі уважно пильнувала за тим, як просувалися справи в усіх, кого вона сфотографувала на щастя. Батьки Коулі Рабени цікавили її зараз чи не найбільше. Однокласниця твердила, що вони вже ліпше ладнають, і це дуже тішило. Проте якось дівчина не втрималась і вибрала новий маршрут для прогулянки після занять у коледжі.
Офіс пана Олвена розташовувався у високому й вузькому будинку, всього на два вікна. Над входом на вітрі тріпотіла вивіска «Олвен і партнери». Гессі не знала, що саме вона тут робитиме: зайти до батька Коулі вона явно не могла, бо адвокатська контора — то не магазин чи кав’ярня. Просто чекати під дверима, виглядаючи пані Рабену, котра, наприклад, прийде до нього в гості — теж не зовсім вдалий вибір. Урешті, Гессі підійшла до дверей і тихо їх відчинила, тамуючи дух. Усередині простягнувся довгий вузький коридор. У кутку притулились вішак і сушарка для парасоль. Прочинені дверцята вели в крихітну комірчину.