Після інциденту зі зривом я ще трохи повагався, але врешті вирішив, що мені треба стати кандидатом до Тріади.
— Я точно прийду ввечері. — Даррін кивнув з ентузіазмом. — Батько залишає крамницю на мене, тому доведеться затриматись. Але Фауста не зрадіє, якщо пропущу її перший бал. Вона й так на батька два дні дулася, що він зібрався до Астірі саме тепер.
Гессі всміхнулась, згадавши, як злилася Генріка, і подумала, що життєрадісна Фауста Олліш, мабуть, спокійніша у виявах свого невдоволення.
— Я думаю, ввечері якраз буде все найцікавіше. — Гессі не подобалися довгі урочисті частини, крім того, їй видавалося, що за сонячного світла бал здаватиметься надто дитячим святом.
— То добре. Запиши мене в список на танець. А ліпше на два. — Даррін розсміявся дещо знервовано. — Хоча я поняття не маю, в якому стані мої вихідні туфлі. Певно, мати їх запхала кудись аж на дах, коли готувала оселю до нових меблів… Вибач. — Він потер кінчик носа. — Я не мав би цього казати.
— Нічого страшного. До речі, у нас нема списків на танці. Це вельми застаріла традиція, котрої в нашому коледжі не дотримуються, — пояснила Гессі. — Тому тобі доведеться просто підійти й запросити мене. Якщо захочеш.
— О, з таким завданням я зможу впоратись. Якщо, звичайно, там не буде натовпу інших охочих.
— Я не певна. Направду, багато хто має пару, а ще завжди приводить братів і сестер, то буде людно. А проте пані Ельріка… наша вчителька…. То вона казала, що неввічливо запрошувати тільки одну даму й потрібно постійно мінятись партнерами.
— Звучить непогано. Так. Дуже непогано. У мене буде шанс. — Даррін широко всміхнувся.
— І я так думаю. Тож побачимось. А тепер я маю йти. — Дівчина підвелася з лавки і поправила сукню. — У нас вельми багато підготувань, і останнім днями вдома всі такі роздратовані. Не хочу, щоб моє запізнення до вечері стало причиною чергової сварки.
— Чи мені не знати… — Даррін розвів руками. — Провести?
— Ні. — Гессі заперечно похитала головою. — Хочу прогулятись сама.
Брат Фаусти кивнув і дістав із кишені невелику книжку:
— Тоді я ще почитаю трохи. Якщо дощ не розпочнеться. — Він із сумнівом спідлоба зиркнув на важкі хмари. — Підступна погода! Очікуєш на сонце, а тобі в обличчя — злива і вітер!
Гессі всміхнулась кутиками губ і швидко пішла алеєю, остерігаючись дощу. Адже Даррінові додому ближче, а от вона наскрізь змокне, якщо не добереться вчасно.
А тоді на парковій алеї віддалік дівчина побачила Аїдена і незнайомого їй хлопця. Брат дивився просто на неї. Погляд його був важким і холодним — мороз по шкірі. Незнайомець із ним стояв упівоберта, його лиця Гессі не роздивилась, тільки світле, білясте волосся.
Вона відчула, що застукотіло серце, а ноги, легенькі, як підхоплені вітром осінні листочки, самі зірвались уперед.
Їй здалося, що алея видовжується, бо що довше вона бігла, то більше віддалялися Аїден та його супутник. Вони стали скидатися то на розмиті туманні силуети, то просто на тіні од гілок. І врешті розтанули в повітрі, як дим.
Гессі спинилась і вперлась у коліна руками, щоб перевести дух.
«То не він», — спробувала заспокоїтися дівчина.
Аїденів погляд таким холодним ніколи не був. Навіть тоді, коли матінка казала, що не хоче бачити у своєму домі дочку Масоллі. Навіть тоді, коли він захворів. Навіть тоді, коли лікар повідомив, що справи його погані… Аїден завжди всміхався. Аїден завжди відповідав спокійно й упевнено, що він зможе все. Аїденові не треба було показних відчуженості чи злості.
Гессі відчула, як усередині все стискається. Але тоді кілька разів глибоко вдихнула й проговорила скоромовкою:
— Аїден мав свій шлях. Аїден мав свій шлях. Аїден любить нас.
І їй полегшало.
— Юна красуне, а чи не допоможете двом заблукалим подорожнім? — Дідусь перепинив Гестію, щойно вона вийшла з парку до мосту Каранії. Звідти йти додому було довше, проте, переслідуючи видиво, котре нагадало їй Аїдена, вона забігла трохи не туди.
— Допоможу, звичайно.
Гессі окинула поглядом дідуся — попри білу-білу шевелюру і коротку борідку, шкіра його була темно-смаглява, а очі — лукаві й добрі.
— Доброго дня, юна панночко! — докинув супутник дідуся, котрий підтримував його попід руку.