— Так. Я Гестія Амалія Фаулі-Прейшер. — Вона швиденько присіла, схрестивши ніжки. — Доброго вечора, пане…
— Поль, — відповів він. — Поль Дельф Масоллі.
І подав Гестії руку.
Велика зала, пофарбована пастельними барвами і прикрашена живими квітами, нагадала Гессі ілюстрації до старих книжок. Обабіч від входу й на балконах в очікуванні свята розмістились численні родини учениць. Тому кожній з них довелося пройти спочатку сходами нагору, а тоді довгим коридором між чужими батьками, тітками, сестрами, братами і бабусями, котрі — хто знудьговано, хто з інтересом, а хто оцінювально — розглядали дебютанток. А далі дівчата заходили в другу залу, де мали очікувати на перший танець.
Піднімаючись сходами, Романда Доон перечепилася через довгий шлейф сукні Орлі Аматі й мало не впала. Пані Ельріка наказала всім іти повільніше й дивитись під ноги. Правда, дивитись під ноги було складно — треба було ще розправити плечі й тримати голову вище. Гессі здавалося, що шия в неї затерпла ще до того, як вони з Полем наблизились до дверей. Проте пані Валіє так часто нагадувала їм про те, як важливо гарненько тримати себе, що зараз усі ці поради зринули в голові й геть сплутали думки.
— Панянка нервується? — Брат Доанни ворухнув ліктем, на мить притискаючи її руку до себе.
— Ні, — заперечила Гессі, зиркаючи на нього знизу вгору. — Ви гостюєте в панни Доанни? — спитала натомість.
— Так. Власне, тільки приїхав. А вона збиралась на свято. То й узяла мене із собою. Мені було цікаво побачити, як тут… усе.
Гессі з розумінням кивнула. Що ж. Якщо цей Поль щойно приїхав, тоді він справді може бути з родини Масоллі. Вона подумки всміхнулась. Надто багато останнім часом раптових зустрічей.
— І як тут усе? — спитала вже привітніше.
Тим часом десь із зали голос заступниці директора повідомив, що на бал заходить «панна Вієнна Дей Маар з її супутником Віленом Дей Мааром». Сукня Вієнни — суцільне сяйво місяця й водоспад мережива — майнула у дверях, і дівчина гордо зайшла досередини, тримаючи попід руку старшого брата.
— Трохи прохолодно. — Поль шморгнув носом. — Але загалом з того, що я встиг помітити, містечко ваше дуже симпатичне. Стільки зелені! Вчора втрапив під дощ. Гуляв з другом у парку.
Учора. Гессі згадала про дивне видиво з Аїденом і знову зиркнула на Поля.
Ні, такого не може бути.
— Ви ж казали, що тільки-но приїхали.
— То я висловився умовно. Було б не вельми ввічливо пропонувати свою компанію юній панянці в день її першого балу, якщо навіть не прийняв ванну після двох діб у потязі.
— Панна Гестія Амалія Фаулі-Прейшер і пан… — Заступниця директора запнулась, і Гессі вся похолола всередині від поганого передчуття. Якщо зараз виявиться, що його немає… Якщо виявиться, що його не існує… Якщо вона зараз ступить крок, провалиться в порожнечу, і прокинеться вранці цього ж дня, і все почнеться заново, і тоді… — І пан Пауоль Дельф Масоллі!
— О, і вона неправильно прочитала моє ім’я, — шепнув Поль. — Що ж, уперед!
Страх відступив.
Гессі раптом відчула себе зовсім легкою і невагомою. Лакований паркет попереду здавався золоченою доріжкою, на котрій мінились відблиски десятків ламп. Люди, які дивились на неї, зовсім не турбували. Дівчина розправила плечі та подивилась уперед і трішки вгору. «Молодець, голубонько!» — проспівала в її голові пані Валіє найбільш схвальним тоном. А тоді музика торкнулась подолу сукні, і вони з братом Доанни попливли просто-просто по золоченій доріжці і минули весь зал бездоганно й легко.
Гессі відчула, що розчервонілась і пашить, тільки тоді, коли переступила поріг меншої зали, де учениці ладились до першого танцю.
— Ох-х, я так боялась! — Генріка підбігла до Гессі та схопила її за обидві руки. — А ти, а ти?
— А я ні.
Брат панни Доанни вклонився їй і відійшов до протилежної стіни, де одразу ж вклинився в розмову між Віленом Дей Мааром та обома Тавішами, кожен з яких супроводжував когось на сьогоднішньому балу.
— Звідки він узявся? — Генріка тут же нахилилась до вуха Гессі й зашепотіла заінтриговано: — Панна Доанна має брата?
— Мабуть…
— Генрі, ти така га-арна! — До них підійшла Коулі Рабена із сестрами Магор.
— Дякую. — Генріка розцвіла від похвали. — І вечір лише починається. Усі сьогодні маємо сяяти!
— Ти теж чарівна. — Коулі підморгнула Гессі, наче хотіла нагадати, що в них є спільна таємниця. Судячи з задоволеного вигляду дівчини, «магія» панни Доанни спрацювала.
Гессі вірила, що її камера теж мала свій вплив: батьки однокласниці на урочистій частині сиділи поруч і перемовлялися про щось, мов добрі сусіди. Звичайно, колишнє подружжя, котре поводиться, мов сусіди, — це не найліпше, що може бути. Але вже позитивніше, ніж цілковита ненависть і непорозуміння. А такі делікатні справи вимагають часу.