— Ох, якщо зможу доступитись попри інших кавалерів. Там уже черга!
— О… — Гессі подумала, що то цілком природно. Панна Доанна з її вишуканістю, м’якими рухами й розкішними косами виділялась на тлі і юних студенток, і їхніх матусь та тіточок.
— Музика! — Даррін втрутився в її роздуми, простягаючи руку. — Гестіє, здається, я навіть знаю, як танцювати наступний танець!
Гессі взяла його долоню й відчула, що цей дотик геть інакший, ніж до рук Тавішів, чи брата Вієнни, чи Поля. Тавішів вона відчувала холодно, відсторонено, Вілена зовсім не могла пригадати, брат Доанни викликав у ній море радості й незбагненного хвилювання, але з Дарріном — з Дарріном було просто спокійно й легко. Гессі вирішила, що цей останній варіант подобається їй найбільше.
Їй дуже кортіло дізнатися, як би воно було — танцювати з блакитнооким. Але вона мала відчуття, що сюди — де стільки світла, людей і музики — він не з’явиться. Адже якби він прийшов, то вже ж, мабуть, мусив би показати їй своє обличчя. А цього він не надто прагнув.
Хоча ж подарував їй сьогодні квіти.
Гессі була певна, що блакитноокий міг з’явитись їй, і не показуючи свого лиця. Адже щоразу, коли вона його бачила, усе одно: єдине, що вловлювала, — очі. Утім, вона так звикла до цього, що тепер трішки остерігалась того дня, коли побачить його знову… Адже, якщо вона побачить його, чи може розвіятись магія? У давніх казках і легендах магія часто розвіювалась, коли щось таємне ставало явним. Та й узагалі, те, що тобі близьке і знайоме, ніколи не має тої аури загадки, котра є в речей далеких чи недосяжних.
Та розглядаючи радісне й по-дитячому миле обличчя Дарріна під час танцю, Гессі подумала й вирішила, що все ж була б рада зустріти блакитноокого відкрито. Бо близьке і знайоме не обов’язково розчаровує. От близький і знайомий Даррін Олліш видавався їй цілком симпатичним, хорошим і цікавим юнаком. Тож блакитноокому вже точно нічого було остерігатися показати себе.
«Бачиш, сьогодні я прегарно танцюю, а тебе нема!» — сказала Гессі подумки, коли до наступного танцю після Дарріна Олліша її руку перехопив Поль Масоллі.
— Бачу… панянка добре проводить час, — усміхнувся він, і Гессі на мить сторопіла.
Бо їй здалося, що «бачу» він сказав, прочитавши «бачиш» у її думках.
Коли настав ранок, Гессі й не помітила. Вона не відчувала ніг, кучері зовсім розтріпались, а щоки пашіли.
Свято скінчилось, коли пан директор запросив гостей в парк зустрічати сонце. До цього часу майже всі батьки й старші родичі вже пішли додому, залишивши молодь веселитись під наглядом учителів.
Надворі лежала роса й було так холодно, що сонливість негайно зникла. Гессі вдягла накидку, котра провисіла всю ніч у гардеробі, і відчула вдячність до пані Олай, яка передбачила, що вранці теплий одяг буде дуже доречний.
Хоча її оточувало багато однокласників та їхніх друзів, Гессі здавалося, що вона тут зовсім сама і всі інші — тільки туманні видіння, котрі пропливають повз неї, теж трохи замислені, безперечно, щасливі і сповнені приємної втоми.
Краєм ока дівчина помітила яскраво-руду пляму — Генріку — і високого, прямого, мов дерев’яна лінійка, Фрадера Тавіша. Вони теж побачили її й підійшли ближче, проте обриси акварельних плям робили їхні обличчя кумедними.
— Ох ви й дивні! — розсміялась Гессі, коли Генріка приклала руку до її чола.
— Ми, може, і дивні, — погодилась сестра строго, — а проте ти палаєш, як камін під Новий рік!
Розділ 12. Історія Аїда
Хвороба звалила Гессі одразу ж після свята. Дівчина не пам’ятала, як дісталась додому вранці після балу. Перед очима стрибали плями. Світло здавалося надто яскравим, а всі речі в полі зору були наче оточені миготливими ореолами. Якби не висока температура, це могло б здаватися дуже красивим.
Гессі лежала в гарячці, ковдра тиснула, ніби була зроблена з чогось дуже важкого, мало не свинцю. Навіть манжети легкої нічної сорочки здавлювали руки. Дівчина спиралася на високі подушки, щоб бачити всю кімнату, та їй усе одно здавалося, що сила з неї витікає, витікає, витікає…
— Ніякої проблеми не бачу, — відповів лікар заспокійливо. — Маємо надію, що це просто перевтома. Панянці Гестії варто полежати в теплі кілька днів, їсти багато супу та пити гарячий чай на травах.
— Така температура від перевтоми? — перепитала матінка, мацаючи чоло Гессі.
— Таке буває з дівчатками, котрі ще ростуть. Бал, підготовка, хвилювання, може, ще легка застуда — більшого й не треба.
— Може, легка застуда чи справді легка застуда?