Гессі покрутилась і зауважила зі смутком, що її фігура все ще надто дитяча. Ніби час летів, а вона не встигала за ним. Тому Генріка гуляє з хлопцями, планує своє майбутнє і з ентузіазмом кидається в різні-різні речі, як-от поїздки до Вієнни Дей Маар. А вона, Гессі, досі боїться заговорити з людьми, якщо тільки не про фото, і з тремтінням сприймає будь-який знак уваги. Утім, Генріка не знає блакитноокого, не чаює в панни Доанни і не має чарівної камери. Тож не все так погано.
— Ні, усе взагалі не погано. — Гессі знову покрутилась, утягнула живіт, випростала спину і спробувала вип’ясти груди, щоби принаймні здавалося, що вони є.
Принаймні здавалося.
Полі
— Тебе бачили, кажуть, у світі, далекому звідси. Дозволиш спитати, що привело тебе туди? — Полі подивився на Прозерпіну довгим поглядом, за спокоєм котрого було багато хвилювання. Та проте він вірив, що може сховати його.
— Справді? — Брови Розе картинно вигнулись. — Ти нічого не плутаєш?
Вона розуміла, що він знає. Розуміла, що це порушення правил, яке може поставити під загрозу природний перебіг подій в іншому світі. Звичайно, багато студентів нишком обминали правила, проте заборона існувала і її можна було використати, щоб створити комусь серйозні проблеми. І найлегше було вдатися до цього, коли ти кандидат у Тріаду з вільним розкладом навчання та ширшими повноваженнями. До вчинків кандидатів завжди ставилися менш прискіпливо.
— Не грайся зі мною, Прозерпіно. Я знаю, чого ти хочеш, — відповів Полі твердо.
— І чого ж?
— Аїда.
— Ах. А наш святий порушник, звичайно ж, має на меті звинуватити мене в тому, що мені подобається правда.
— Якщо ти торкнешся Аїдової сестри…
— То що? — Здавалось, Розе тільки на це й чекала. — Скажеш директору, що побачив мене, бо тікав без дозволу в їхній світ? Що контактував з людиною, котра не мала би про нас знати? Що порушив усі правила? Що робив це багато-багато разів без дозволу й особливої обачності?..
— Щоб захистити майбутню богиню, — відповів він твердо і тихо.
Розе втомлено видихнула й поблажливо додала:
— Від чого захистити?
— Ти чудово знаєш. Ми всі через це проходили. Ми всі тією чи іншою мірою відрізнялися від людей, і життя наше в певний момент ставало нестерпним від самоти.
— І ти. Захотів. Їй. Допомогти? — Здавалось, вона не вірила в це, а тоді додала втомлено: — Я ніде не була, Полю. Ніде. Можеш перевірити звіти від Брами — вона ж фіксує наші переходи. Якщо ти, звичайно, не придумав якийсь хитрий спосіб її дурити. Але моє алібі — бездоганне.
— Як скажеш.
Вірити Розе було поганою ідеєю, але Полі сподівався, що попередження її зупинить. Зрештою, Доанна теж могла помилитись. Панянка, що їй трапилася, сказала, що вона сестра Аїдової знайомої. Та в Розе сестер не було…
Якщо Прозерпіна простежила за тим, куди він так часто відлучається, і дізналася про Гестію, то це цілковито його провина. Проте нічого лихого заподіяти сестрі Аїда вона не зможе. Інакше ризикує дістати найвище покарання від керівництва Академії, і будь-яка лояльність до неї як кандидатки в Тріаду не допоможе.
Якщо ж це була не вона, тоді до гри вступив ще хтось, кого Полі не знає. Він посмикав себе за пасмо волосся і потер вилиці. Йому не подобалось не знати, що відбувається. Він остерігався того, що скаже про це все Аїд. Попри те що той іще не усвідомлює всієї своєї сили, він так само не усвідомлює, який страх може наводити на інших. У його арсеналі завжди була сонячна усмішка і вміння іронізувати з будь-якого приводу, але поза тим Аїдова аура просто-таки випромінювала його потойбіччя, його замилування смертю і твердий зв’язок із нею. Хтозна, можливо, він тільки через справдешню смерть і міг прийти сюди, у місце, котре збирає душі давніх божеств, щоб відкрити їм новий шлях?..
Полі на одну коротку мить пошкодував, що дозволив уплутати себе в усе це, проте далі його думки втрапили в інше русло. Наскільки Аїд його лякав, настільки Гестія притягувала. Вона теж іще не усвідомлювала своєї сили, проте світло довкола неї було живлющим. І те, що вона робила, часто несвідомо, часто підкоряючись простій інтуїції, — то було чудово. Гестія вабила — і Полі трохи боявся цього магнетизму, однак зі ще більшим нетерпінням чекав на продовження химерної-химерної дружби, котру й дружбою важко було назвати.
Він шкодував, що правила не дозволяють йому з’явитись їй на очі, і водночас думав, що поки все добре так, як є. Адже головне прохання Аїда він виконав бездоганно: у житті Гестії існували магія і загадка, такі потрібні юним богам. Та що там… вони потрібні всім.