Сестра кинула на неї погляд, сповнений щирого нерозуміння та обурення, і випалила так, мовби її слова припікали зсередини:
— Тоді чого ти так мило розмовляла з тим Тавішем? Де захід сонця, куди піти і все таке!
— Просто розпитувала, що тут і як. Ти могла говорити теж, хіба ні?
— Але ж він мій! — заявила Генріка голосно і тут же затулила собі рота руками, ніби боялася, що її почує хтось. На щастя, стіни в домі були товсті, а шум у їдальні вже точно став би на заваді тому, щоб її слова долинули до чиїхось іще вух.
— Це як? — Гессі знічев’я взяла зі столика мереживну серветку і заходилася складати з неї троянду, як її вчив у дитинстві Аїден.
— А так. — Сестра зашарілася. Говорила вона швидко й здушеним тоном, ніби переживала страшну образу: — Це я йому сподобалась. І мене він покликав на бал. І як же, скажи мені, я маю з ним гуляти тут, коли ти щоразу вставляєш своє слово?
— Але ж ти не хотіла гуляти з ним, — заперечила Гессі тихо, проте твердо. — Ти сама це казала. Їй-богу, Генрі, що на тебе найшло?
— А то! Ти повинна бути Гестією Амалією! Ти — моя сестра! Тиха, мила сестра, котра не спілкується з незнайомцями, іноді каже щось дивне і не привертає увагу моїх кавалерів! — Очі Генріки засвітились, мовби жарини у вогнищі.
Гессі аж дух забило від такого нахабства.
— Он як… он як… — Вона хотіла випалити все одним духом: і про те, що Морґін Олліш не заслуговує на таке ставлення, і про Вілена Дей Маара та той балкон, і про те, що Генріка надто вже зациклилась на власній персоні. І насамперед про те, що треба визначитись, а не вимагати собі все й одразу… Але тут Гессі зрозуміла, що її злість випаровується. Сестра не бачить петлі, котру сама й затягує. Сестра не хоче бачити. А петля не може зникнути сама.
— Генрі. — Вона відклала серветку вбік. — Віриш ти мені чи ні, та можеш бути певна, що мене не цікавить жоден із твоїх кавалерів. Але не верзи дурного, що я говорю з кимось не так, як ти хочеш. Просто — не верзи.
Дівчина уявила блакитноокого. Його силует, легке волосся, пронизливі очі, котрі завжди сміються. Якби Генріка могла зрозуміти… Проте вона ж і сама не розуміла нічого, геть нічого.
Наступного ранку приїхала Олейн Тавіш, і на перше місце вийшли інші проблеми.
— О, яка гарна у вас сукенка! Це не з позаторішнього каталогу? — спитала Генріка за сніданком, коли Олейн спустилась до їдальні легкими кроками.
— Генріко Агустаніє, ти зараз вийдеш із-за столу, — шепнула матінка так виразно, що Гессі була певна — почули її всі.
— Пані Дорі, що ви! — Олейн тепло всміхнулась. — Я думаю, що юні дівчатка ще не пильнують за каталогами й модними фасонами так, як ми з вами, тож панна Генрі не може знати, що ця сукня пошита в Астірі за найновішими тенденціями. Астірійські кравці завжди найшвидше переймають ідеї з Фіренсу, тому не дивно, що до наших провінційних країв вони приходять трохи згодом.
Гессі подумала, що з такою сестрою не дивно, що Фрадер вважає всіх жінок агресорами, але промовчала. А от Генріка — ні. Вона поправила кучері, котрі весь ранок завивала служниця, і недбало відповіла:
— А ми були думали, що ви туди поїхали на навчання, а вочевидь, воно все зводиться до вивчення красивих суконь.
— Саме так. — Олейн нахилила голову. Шкіра її світилась, мов перлова. — Якщо коректно розподіляти час, тоді його стане і на навчання, і на розваги.
— Ленні, розкажи, будь ласка, куди твої одногрупники вирушили на літо. — Пані Тавіш різко припинила суперечку і так виразно подивилася на Олейн, що Гессі й сама поривалась потупити голову мало не в тарілку. Пані Тавіш, висока й сухорлява, справляла грізне враження, а її темні очі, котрі, без сумніву, успадкував Фрадер, дивилися дуже гостро.
— О, матусю, залюбки! — Олейн плеснула в долоні й пурхнула до свого крісла.
— …Гестіє Амаліє, а чому у твоєї сестри вранці був такий поганий настрій? — спитала новоприбула гостя, коли після сніданку вони подалися всі разом гуляти до моря.
Блакитна смужка води іскрилась на обрії, а мощена плитами дорога вела вниз. Генріка і Фрадер відійшли трохи вперед, а Берден відстав, бо на ходу зосереджено гортав книжку і кілька разів мало не врізався головою в ліхтарний стовп. Гессі подумала, що треба буде поцікавитись у Дарріна, чи він отак само не врізається в стовпи, якщо в нього перед очима особливо захопливе чтиво. Утім, молодший Олліш видавався їй трохи зграбнішим за Бердена, котрий, на відміну од Фрадера, не вирізнявся ні худорлявістю, ні гордою поставою.