Йти додому не хотілося, в редакцію також, туди треба буде навідатися забрати з шухляд столу свої речі, але те пізніше, якось надвечір, коли там нікого не буде. В серці став якийсь гострий пруг, про який раніше ніколи не підозрював, навіть був радий, що записали «український буржуазний», бо він таки «український», проте не «буржуазний». Сказав і усміхнувся, згадавши, як на бюро міськкому сварили одного працівника газети за «український буржуазний», а він тоді встав і запитав: «Поясніть мені. Чому я націоналіст буржуазний, може, через те, що я в дитинстві старців водив?» Він справді був у дитинстві поводирем сліпих старців.
Вирішив піти до Дробота, він сьогодні вдома — у нього відгул.
Дробот справді був удома. На Борисове повідомлення про звільнення з роботи не сказав нічого, — не втішав, не лаявся — мовчки дістав з буфета пляшку горілки, дві великі сині пузаті чарки, пучечок зеленої парникової цибулі, чвертку сала та хліба, мовчки налив, і мовчки, не цокаючись, випили. Налив знову, й знову випили. Бориса гнітила мовчанка, й він мовив:
— Не знаю, звідки в них все. І псевдоніми, і розмови в редакції… Хтось це все фіксував, хтось доносив.
— А ти що, не знав, що скрізь є дятел-стукач?
— У нас, мабуть, Сільченко.
— Ти такий наївний. Сільченко — комашка. Бери вище.
— То хто?
— Не здогадуєшся?
— Ні.
— Зоц!
Борис трохи не впав з стільця.
— Олег Зоц?! Але ж його арештували… Але ж він «Інтернаціоналізм і націоналізм». Вбивча робота. Це ж бомба під нашу ідеологію.
Дробот вмочив у сіль цибулину.
— Ти знаєш, хто був Азеф?
— Ну… агент охранки.
— Насамперед найбільший революціонер. Найбільше терактів. Молоді революціонери молилися на нього. Кумир. А йому охранкою було дозволено вбити великого князя — рідного брата царя, якщо буде потрібно вийти на тих, хто планує вбити вінценосця. — Захрупотів цибулею і докінчив: — Для великих діл треба жертвувати великим.
— Для яких це великих діл у даному випадку?
— Ну, а хіба не через «інтернаціоналізм і націоналізм» загребли всіх тих безвусих? Всіх одним волоком. Виявили і загребли.
Він відрізав ще сала, покраяв на дрібні шматочки й сказав:
— Хочеш, я тобі розкажу казку про хорошого хлопчика? То слухай. Хороший хлопчик був у сільській школі відмінником. І зразковим піонером. А тоді — зразковим комсомольцем, активістом, навіть лектором райкому комсомолу. А потім хороший хлопчик поступає у вуз. Смачно говорить по-московськи, але серед нас, хохлів, таких багато. Там він перший. І стає секретарем комітету комсомолу. Я надивився на них… ходить отакий, а круг нього гурт соратників, ходять, вишукують крамолу — на тому ростуть. І от їм почало здаватися, що інститутське начальство — ректорат, партком — недостатньо ведуть роботу з ворожою ідеологією, насамперед з українським буржуазним націоналізмом. І вирішують дати бій начальству, виступити на вузівській комсомольській конференції. Але вони зарвалися. І стукачі є з обох боків. Начальство вирішило покінчити одним махом: виключити із інституту к такій матері. А далі — тиша. На точці замерзання, на нулі. Ці не виступають, а ті не виключають. Зрозуміло: втрутилася третя сила. А яка — відомо. Вона сказала тим: не виключайте, а цим: ви хороші хлопці, але кожен повинен займатися своєю справою. Пильнуйте й доповідайте. З того все почалося. У хлопчика уже спереду штани тріщать, він кінчає інститут. Після закінчення кожен повинен відпрацювати два роки, це обов’язково. Інакше — судили. — Дробот прокульгав і взяв ще пляшку. — А наш хлопчик поїхав вступать до аспірантури. Всі екзамени складав російською мовою. Навіть українську літературу. І став виступать, і став дисидентом, і став вождем дисидентів. І написав «Інтернаціоналізм та націоналізм». Там у тій роботі такі дані… Де тільки їх можна взяти. Та й чи одному під силу написати. Й пішов твір по руках, переписують і передруковують. А перший передрук зробив його давній товариш Гора. Я не знаю, скільки там було примірників, але один примірник з першої закладки повіз у Польщу такий Хлопицький, він співробітничав з нашим інститутом права й завжди вільно їздив туди-сюди. А цього разу його перестріли на кордоні, зробили шмон, знайшли й забрали машинопис, його відправили в Польщу, але вже не викладати в інституті, а пасти телята.
— Звідки ти це знаєш? — переборюючи хвилювання, запитав Борис.