Виборний козак
Палубничі й конюшівці мирного часу перебували при особі гетьмана, прислуговували в його домі, а під час походів - при гетьманському обозі. Назва перших походить від слова "палуба" - валковий віз, других - від назви роду діяльності: в обозі вони доглядали коней. Крім цих повинностей і "дачі на консистентів" - російських вояків, палубничі й конюшівці до інших служб і поборів здебільшого не залучалися.
Перетворення гетьманом і старшиною козаків у курінчиків, стрільців, палубничих і конюшівців впливало на скорочення бойового складу національного війська.
Протягом останньої чверті XVII - 60-х pp. XVIII ст. за козаками юридично було закріплено певні права й привілеї, які поступово обмежувалися царським урядом та українськими державцями. Важливою особливістю становища рядових козаків було те, що юридичне їх вважали вільним станом. За ними, на відміну від посполитих, законодавче визнавалося право на спадкову земельну власність.
Однак уже в "статтях" гетьманів І.Скоропадського (1722 p.) і Д.Апостола (1728 p.), хоч на словах і підтверджувався "давній" соціально-правовий статус козаків, відзначалося, що в їхніх дворах на постої перебувають російські офіцери й солдати та що їх примушують до підводної повинності й сплати державних поборів, чого досі не існувало.
Козак-підпомічник
Уже з кінця XVII ст. безкінне й беззбройне козацтво внаслідок свого злиденного матеріального становища дедалі рідше брало участь у воєнних походах і службах, поступово поповнюючи різні категорії посполитих. В одному з документів того часу вказується на цей факт і висловлюється думка про те, щоб офіційно затвердити розшарування козаків на заможну верхівку (виборних) і рядових, значною мірою збіднілих козаків-підпомічників. Таке розшарування козацтва дістало юридичне оформлення в гетьманському універсалі 1701 p. А згідно з царським розпорядженням від 1735 p. всіх козаків поділили на дві групи: "виборних і "підпомічників". В основу такого поділу ліг принцип матеріальної забезпеченості кожного козака.
Згодом виборних козаків звільнили від виконання "загальнонародних" повинностей, а також від "раціонів" і "порціонів". Їм ставили в обов'язок лише відбувати військову службу зі своїм спорядженням, зброєю та кіньми. Підпомічників зобов'язували постачати до війська харчі, фураж, обробляти землю виборних під час перебування останніх у поході. З підпомічників, як і з посполитих, щоправда, в половинному розмірі, стягували "порціони" й "раціони".
Отже, законодавчий акт 1735 р. юридично підтвердив фактичне майнове розшарування козацтва, закріпив привілейоване становище виборних і водночас звів нанівець усі давні" права й привілеї рядових козаків.
У 1700 р. в п'яти слобідських полках налічувалося 3,5 тис. виборних козаків, у 1743 р. - 25 тис., а в 1763 р. - вже 116 тис. (разом із рідними). На Лівобережжі в 1751 р. було 36,6 тис. хат виборних і 53,1 тис. хат підпомічників.
Подальша доля підпомічників здебільшого складалася нещасливо. Обезземелені й збіднілі, вони зазвичай опинялись у групах залежного населення або йшли в найми до багатих козаків. Катерина II, провадячи великодержавну політику зміцнення самодержавства, маніфестом від 28 липня 1765 р. скасувала на Слобожанщині козацьке самоврядування. Замість розформованих слобідських полків імператорський уряд створив регулярні Харківський уланський, Ізюмський, Острогозький, Охтирський та Сумський гусарські полки. У 1783 р. внаслідок юридичного оформлення кріпацтва в Лівобережній Україні підпомічники були зрівняні в правах із державними селянами. Зате заможні виборні козаки, які для виконання військової служби нерідко наймали замість себе сторонніх людей, швидко зливалися з верхівкою старшини, господарства якої з подальшим розвитком товарно-грошових відносин дедалі більше ставали буржуазними.