Навесні наступного року, напередодні російсько-турецької війни 1710-1713 pp., гетьман одержав наказ зміцнити фортифікації Києва, а протягом літа здійснив похід "внутрь Малороссии".
На початку 1711 р., згідно з царським указом і розпорядженням Головкіна, гетьман займався підготовкою кількох тисяч козаків із Полтавського та Лубенського полків для відправлення в Азовську губернію, щоб охороняти кордони від нападу ворога. Потім він виступив у воєнний похід до Криму, оберігав кордон від р.Донець до р.Буг, побував, зокрема, під Кам яним Затоном, де мав свій головний штаб. Про те, як проходив похід у межах Лівобережжя, довідуємося з листа Д.Голіцина від 6 квітня того ж року: "... в переходе из Лубен до Прилуки зараспутьем дорожным конечно не без трудности имело быть..." А далі Голіцин звертається до Скоропадського:"... И поход свой забираешь в Полк Переяславскій и к побережью, и что... по присланному ц.в. (царською величністю - авт.) указу, велено отправить за Днепр в армію к Волоским границам с господином полковником миргородским 4.000 число людей из регименту Вашего, а с 20.000 регименту - ж Вашего войсками велено... стоять на той стороне у Днепра... О трудностях Ваших в набираній онаго войска известен, и хотя сіє... не без труда воистино есть, токмо надеюсь, что сіє впред к лучшему явится, и за уведомленіе того благодарствую".
Полтавська баталія. З гравюри XVIII cт.
Важливо зазначити, що саме в цей час гетьман "насмілюється" радити цареві й деяким його міністрам, як краще було б чинити з ворогом. Цікаво, що цар поради "изволил принять милостиво, також и господа министры оные приняли за благо". У листі до гетьмана від 30 червня 1711 р. Головкін визнає, що коли той прийшов "с войски к Днепру к порогу Кадацкому, и из стругов хлеб выгрузи, велел переносить и перевозить ниже других порогов, а струги препроводить чрез порогі порозжіе, и сіе изрядно... учинил, и царское величество изволил сіе принять милостиво".
Для 1712 р. маємо відомості, що Скоропадський і фельдмаршал Б.Шереметьєв стояли з військами в Києві "й город робили". У кінці листопада - на початку грудня російський воєначальник за наказом Петра І мав вийти з України до Смоленська. Тоді гетьман зустрівся з фельдмаршалом у Новгороді-Сіверському й попросив, щоб той на випадок нападу Орлика, Горленка чи Петрика із запорожцями на Правобережжя "для лутчей целости и охранения той Украины не виводив би всі свої війська. Фельдмаршал відповів відмовою, бо не мав спеціального дозволу царя. "Без указу, - наголосив Шереметьєв, - от корпуса своего не токмо брегады, но и полка оставити невозможно".
У 1713 р. Скоропадський із козацькими полками "стояв" у Києві й споруджував вал уздовж річки Либідь до Подолу від "московського міста" понад горою Кожум'яки. В тому ж році він доручив старшині Г.Скорупі та підполковнику Жданову утворити "комісії", щоб у полках Київському, Ніжинському, Чернігівському і Стародубському на кордоні виставити застави й перевіряти всіх, хто приїздив до Гетьманщини й виїздив за її межі. Для такого кроку були всі підстави, оскільки саме тоді кримська орда тільки під Києвом забрала в полон 10 тис. чоловік.
Протягом 1715 р. гетьман продовжував стояти на березі Дніпра біля Києва "с знатным корпусом войск своих", стежив за рухом війська польських шляхтичів, а також був готовий у разі потреби "прикрити" українських переселенців із Правобережжя на Лівобережжя.
У 1716 р. Скоропадський перейшов до Гадяча, а всі козацькі загони зосередив навколо міста.
У 1718 й 1719 pp. українські та російські полки "робыли перекоп" під Царицином, у степу від Дону до Волги ("Олги"), а пізніше здійснили похід "до Тереку и далей в землю персидскую, до Дербента" (Чернігівський літопис).
Залучений нами документальний матеріал, оцінки відомих воєначальників, сучасників І.Скоропадського, переконують, що гетьман добре розумівся на воєнному мистецтві, був досить винахідливим у боротьбі з ворогом. Фактично про всі воєнні дії, котрі бодай якось стосувалися Гетьманщини, він знав і відповідно до своїх можливостей (підкреслення наше - авт.) керманича держави коригував їх на користь України.
Що ж до Північної війни, то після кількох поразок Швеції вона завершилася перемогою Росії. Підписання між двома країнами Ніштадського мирного договору в 1721 р. висунуло в недалекому минулому відсталу Московію в ряд великих європейських держав, закріпило за нею узбережжя Балтійського моря й розв'язало цареві руки в справі - скасування інституту гетьманства на виснаженому Лівобережжі.