Чим завершилася справа, невідомо. Проте документальні матеріали свідчать: у майбутньому між запорожцями і гайдамаками не раз виникали конфлікти та гострі суперечки, що часом призводило й до збройного протистояння. Траплялися також випадки, коли перші переслідували других, а спійманих гайдамаків як злочинців передавали сановникам Росії чи Речі Посполитої.
Найчастіше гайдамаки діяли навесні та влітку. Вони несподівано з'являлися, швидко пересувалися, завдаючи наперед визначеним особам ударів, і миттєво зникали в лісових хащах чи неосяжних просторах степів. У загоні їх зазвичай налічувалося кілька десятків чоловік, зрідка - 300-500. На меті вони мали, насамперед, руйнування великих маєтків, костелів та уніатських церков, захоплення рухомого майна, документів на земельну власність і коштів можновладців, лихварів, орендарів, корчмарів тощо. Учасниками руху за різних обставин ставали переважно українські посполиті, запорозька голота (сірома), а також утікачі - російські, білоруські, молдавські, польські селяни, донські козаки, ратні люди Московії, розкольники (філіппони, пилипони) та інші збіднілі верстви населення. Дійову участь у гайдамаччині брала частина нижчого православного духівництва київських монастирів, постачаючи повстанцям їжу й зброю, переховуючи окремих із них до та після нападів. Багато гайдамацьких ватаг формувалося завдяки міщанам Києва на Подолі, а також на Лівобережжі й південних територіях. Саме звідси вони розпочинали напади в межі Речі Посполитої, вирушали на бій із польськими військами.
Як досить типову, можна навести історію гайдамаки Василя Товстонога, яку той розповів після арешту під час слідства в листопаді 1750 p. Родом він був з Ніжина. На початку 40-х pp. пішов на прощу до Києва, де близько року прожив у Києво-Межигірському монастиреві. Коли туди навідалися запорозькі козаки, то пристав до них і перебрався на Січ. На Запорожжі Василь Товстоног мешкав у Незамаївському курені в козака Юрія Тапи "в услужинні", а також і в інших заможних січовиків по травень 1750 о. Наприкінці весни він ловив рибу в Гарду з "товаришами", а саме: Йосипом Шандрою та Іваном Головкою з Іркліївського куреня; Федором Леп'ятенком і Степаном (прізвище невідоме) з Батуринського; Остапом Кучерою та Іваном (прізвище невідоме) з Брюховецького; козаками з Ведмедівського і Коренівського, імен яких не знав. Троє жителів містечок Володарка та Ставище, що розташовувалися "на польській стороні", тобто, правому березі Дніпра, підмовили їх здійснити "розбой" у названих населених пунктах. Ватажком обрали Мартина Теслю, який перед тим уже призначався гайдамацьким отаманом. Як свідчив заарештований, "вони перейшли мимо російських фортець таємно вночі річку Синюху, а в якому місці, він, Василь, не знає, тому що вожаками були отаман із товаришами, далі попрямували в польські ліси, а в які, він не знає, і s тих лісах ховалися протягом чотирьох тижнів, потілі зо всіла п'ятдесятьла п'ятьма чоловіками перейшли річку Рось під тим лістечкол Володаркою". У подальшому події розгорталися так. Отаман поділив загін навпіл; одну частину залишив у передмісті, а на чолі другої напав на двір тамтешнього полковника Мацевича й запалив його маєток. У перебігу сутички і з двору почали стріляти слуги господаря й застрелили двох нападників. Коли гайдамаки захопили двір і будинок, Мацевича на місці не виявилося, тож повстанці "взяли грабежем пожитков": чотири пістолети, три шаблі, 20 крб. і один поношений "напівшовковий" пасок. Відразу по тому вони залишили маєток і заглибилися в ліс поблизу Володарки, Однак удень їх відшукав постраждалий полковник і разом зі своїми "польськими" козаками напав на загін. У бійці загинув один гайдамака. Ватазі вдалося втекти. Вона перейшла до лісу під Ставищем, але була переслідувана й знову атакована, цього разу капітаном польського війська з командою. Не всім гайдамакам вдалося тоді добратися до Січі.