Автор "Літопису Самовидця" (початок XVIII ст.) називає правобережні землі "тою стороною", "тот бок Дніпра". Інший козацький літописець, С.Величко, означає їх як "тогобічну козако-руську малоросійську Україну".
Для того, щоб читачеві було краще зрозуміло, про яку "сторону" йде мова у джерелах другої половини XVII ст., історики XIX - початку XX ст. почали вживати у своїх роботах терміни "західна" або "права" сторона Дніпра, які невдовзі трансформувалися в означення "Правобережна Україна". Погоджуємось із думкою сучасного історика М.Крикуна, який стверджує, що дане означення з'явилося в тогочасному науковому обігу також як історико-географічна противага історіографічному терміну "Лівобережна Україна". Однак дане поняття зараз більше усвідомлюється як історико-географічна назва, що не охоплює державотворчих процесів на українських і землях. Зважаючи на існування з 1663 по 1714 р. (з незначними перервами) в Правобережній Україні національних державних інститутів у вигляді гетьманського уряду і полково-сотенного адміністративного устрою, вважаємо, що стосовно до них можна вживати означення "Правобережна Гетьманщина", яке разом із означенням "Лівобережна Гетьманщина" корелюється із загальними термінами "Гетьманська Україна", "Україна-Гетьманщина", "Гетьманщина" (тотожним до терміна "Правобережна Гетьманщина" є термін "Правобережна Україна-Гетьманщина", який в історико-політичному розрізі може означати "Правобережна Україна" або "Правобережжя").
Кордони Правобережжя склалися історично. У XVII ст. воно межувало: на Півдні - із Запорозькою Січчю, Молдавським князівством, турецько-татарськими володіннями; на Заході - з Руським і Белзьким воєводствами Корони Польської; на Півночі - з Брестським і Мінським воєводствами Великого князівства Литовського; на Сході кордон спочатку був суто географічним (р.Дніпро), а згодом став відокремлювати Правобережжя від Лівобережної України-Гетьманщини, яка поступово інкорпорувалася московськими царями. Саме невдале геополітичне становище України та її правобережної частини спричиняло перманентні втручання іноземних держав у її внутрішні справи. "... Географічне положення України, розташованої на рівнині, позбавленої природних захисних кордонів і оточеної з півдня та південного заходу турецькими васалами, із заходу - ляхами, а з північного сходу - Москвою, вказувало на неможливість довгого самостійного буття", - вказував на початку XX ст. російський історик права І.Розенфельд.
"Сухі" цифри обчислюють загальну довжину кордонів Правобережної України XVIII ст. в 3116 км, її площу - в 160 тис. кв. км, кількість її населення, яка весь час змінювалася, за переписом 1795 p. становила 3 421 935 чоловік.
Особливості розвитку правобережних земель як частини України зумовлювалися характером історичної долі окремих регіонів, своєрідними природно-географічними умовами. Багато іноземних мандрівників, подорожуючи територією Правобережжя, описували неповторну чарівність і красу її природи. Зокрема, прусський інженер К.Гаммард, який брав участь у другій російсько-турецькій війні й проїжджав через правобережні містечка і села в 1783 p., залишив такі свідчення: "Україна - край багатий, має гарне розташування, чудовий клімат, лише очікує на людей, які могли б посісти належне їм у Європі місце. Ця країна за своєю природою не схожа ні на скелясті й порожні Альпи, ні на Швейцарію... В надрах землі містяться великі багатства (вугілля, руда, нафта тощо)..." Українські села, як занотовував Гаммард, потопали у зелені, а біля кожної хати були фруктовий сад і яриновий город.
Отже, Правобережна Україна - велика за площею історико-географічна земля, яка об'єднувала Київщину, Волинь та Поділля. Сьогодні до її складу входять території Київської, Черкаської, Кіровоградської, Вінницької, Хмельницької, Житомирської, Рівненської і Волинської областей.
Ареал історичної Київщини загалом збігається з басейном Дніпра. Ця річка (2248 км) є найбільшою в Україні і третьою за довжиною водною артерією Європи. Високий правий берег, який піднімається над рівнем Дніпра на 50-100 м, порізаний багатьма ярами та балками і має гірський характер. З правого боку Дніпро має такі великі притоки, як Прип'ять, Тетерів, Ірпінь та ін. У XVII-XVIII ст. ширина найбільшої річки України сягала від 300 до 1400 м. Саме ця природна обставина стала однією з причин того, що, починаючи з першої половини 60-х pp. XVIII ст., Дніпро поділив Гетьманську Україну на два державно-політичні центри - Правобережну і Лівобережну Гетьманщини.
Північна частина Київщини, що з давніх часів називається Поліссям, входить до зони мішаних лісів. Більшість її площі вкрита болотами і лісами. Землі, що йдуть на південь, належать до лісостепової зони, власне, її Дніпровсько-Дністровської частини з Північною і Центрально-Придніпровською височинами та Київським плато. Це - Наддніпрянщина.