Уряд Речі Посполитої розумів, що успішне вербування козацьких полків пов'язано з правовим розв'язанням проблеми надання території для козацької організації Правобережної України. На початку 1684 р. король у своєму універсалі до правобережного козацтва дозволив йому колонізувати українські землі, що були винищені попередніми війнами: "... з жінками і дітьми поселяйтеся безпечно Вірності Ваші, розпочинайте щасливо і розповсюджуйте господарство, життя здорове і веселе, як в Батьківщині-Матері, великої і неодмінної на завжди певної протекції нашої і Речі Посполитої". Дещо пізніше Ян III Собеський конкретизує свої слова, дозволяючи козацтву розміщатися в межах території "... коло Корсуня, коло Черкас, коло Чигирина, коло Лисянки. понад Тясминем, понад Тікичем і коло Умані". Наміри польських урядових кіл колонізувати Правобережну Україну в даний період збігалися з прагненням козацтва освоїти втрачені раніше дідичні землі. Воднораз королівські універсали не розкривали механізму взаємовідносин козацької адміністрації з місцевою владою, що невдовзі призвело до великих непорозумінь між українцями та поляками.
Заклики короля привертали на землі правобережного Подніпров'я сотні людей з Лівобережної України, Волині, Запорозької Січі й навіть Молдавії та Волощини. На сенатській комісії в грудні 1684 р. Ян III вимагав не заважати йому провадити політику якнайшвидшого "затягнення" козацького війська. На вальному сеймі 1685 p. король виступив ініціатором ухвалення спеціальної постанови-конституції щодо козацтва Правобережної України, в якій підтверджувалося їхнє право на володіння подніпровськими землями. Крім того, згідно з її положеннями, новообраному козацькому гетьману А. Могилі надавалося право видавати "приповідні" листи на формування нових полків представникам козацької старшини (раніше вони видавалися лише польській шляхті).
Запорозький козак
Король Ян III Собеський підтримував тісні особисті стосунки з керівниками козацької організації на Правобережжі. Відомі його послання до гетьманів С.Куницького, А.Могили, Гришка, Самуся, полковників С.Палія, Д.Федоровича та інших правобережних старшин. Заохочуючи козацтво до рішучої боротьби проти турецько-татарської агресії, польський король надавав козацькій верхівці право на володіння окремими землями і поселеннями. Весною 1687 р. наказний гетьман М.Булига прийняв у володіння частини сіл Геєвичі і Жолони Овруцького повіту. Наступного року полковник С. Палій отримав від короля привілей на с.Романівку, що розташовувалося в білоцерківському старостві. Відомо, що й інші козацькі керівники одержали привілеї на володіння деякими правобережними маєтностями.
Такий "лібералізм" польського монарха став можливим з огляду на те місце Правобережної Гетьманщини, яке відводилося їй у геополітич-них планах країн "Священної ліги" ( як відомо, її членом була Річ Посполита). Протягом останнього десятиліття XVII ст. правобережні козацькі полки майже щороку брали участь у спільних із лівобережними українськими військами походах проти Кримського ханства.
Існує значна кількість праць польських істориків, в яких короля Яна III звинувачують у надмірному "козакоманстві". Не дискутуючи із зарубіжними колегами, відзначимо, що рівень прихильності польського монарха до українського козацтва визначався його великим бажанням утримати Правобережну Україну під своєю владою, а також ступенем воєнної загрози з боку Османської імперії та дипломатичними зобов'язаннями королівського двору перед урядами європейських країн. "Безперечно, що козаки були для Речі Посполитої найнебезпечнішою отрутою і водночас її найміцнішим щитом", - відзначав у 1684 p. німецький дослідник Й.Мюллер, який одним із першиху Європі захистив магістерську дисертацію з історії козацтва. Втім, Ян ІІІ протягом свого правління так і не зміг стабілізувати польсько-українські стосунки, що неухильно погіршувалися за браком проекту практичного розв'язання "козацької проблеми".
Август II Сильний, який був обраний королем у 1699 р., хоч і розумів важливість воєнного потенціалу козацької організації, однак уже не керувався принципом "при кому козаки, при тім і Україна", якого дотримувався його попередник. Натомість він обіцяв шляхті повернути правобережні території Речі Посполитій "чи то війною, чи після постанови миру" з Туреччиною. Характерно, що правобережному козацтву також відводилося певне місце в королівських планах. Август II листувався з полковником С.Палієм, надавав фінансову і матеріальну допомогу наказному гетьману Самусю.