— Так... так... так, — Монета дихає теплом на його губи. Її шкіра — тлустий оксамит. Кассад штурхає швидко, і його всесвіт скорочується, а відчуття розширяються, поки рецептори жужмляться під її теплим, вологим, дужим стисканням. Її стегна рухаються рвучко, немовбито під дією неймовірного тиску, який от-от рознесе підвалини його буття. Вимогливо. Кассад кривиться, заплющує очі і бачить...
...ростуть вогняні кулі, конають зірки, в полум'янім борсанні вибухають сонця, в екстазі руйнації гинуть цілі зоряні системи...
...у грудях болить; не спиняючись, він рухає стегнами швидше, і коли розплющує очі, то бачить...
...величезний сталевий шип стримить із міжгруддя Монети, заледве не нахромлюючи його на себе, коли він підсвідомо гальмує і сахається назад. Із тернового клинка на її тіло, на її бліду плоть скрапує кров, а шкіра тепер дзеркальна, тепер холодна, немов мертвий метал. Його стегна досі рухаються, коли він затуманеними пристрастю очима спостерігає, як в'януть і загортаються вуста Монети, оголюючи не зуби, а ряди сталевих лез. Тим часом металеві леза січуть йому сідниці, де колись впивалися її пальці. Її ноги наче залізні хомути ув'язнили його жваві крижі. Її очі...
...в останні секунди перед оргазмом Кассад намагається відсторонитися... його руки на її горлі... душать... вона вчепилася, ніби п'явка, ніби мінога, ладна висушити його... вони покотилися по трупах...
...її схожі на червоні самоцвіти очі палають скаженим жаром, на кшталт того, що зараз сповнює його тестикули, розростається, наче пожежа, готовий вихлюпнутися назовні...
...Кассад упирається обома долонями в землю, намагається підвестися, відірватися від неї... від нього... його потуга нелюдська, але навіть її бракує, коли страшенне тяжіння стискає їх разом... втягує пащею міноги, коли він ледве що не вибухає, зазирає їй в очі... смерть світів... смерть світів!
Кассад вереснув і відсахнувся геть. Коли він кидається вгору та вбік, із нього здираються цілі пасма плоті. Металеві зуби клацнули у піхві, майже поціливши голівку і промахнувшись лише на кілька вогких міліметрів. Полковник повалився набік, відкотився і, неспроможний припинити виверження, продовжував рухати стегнами. Його сім'я потоками спадає на скрючений кулак трупа. Кассад стогне, ще раз перекочується, згортається калачиком і знову переживає спазми виверження. І ще один раз.
Полковник почув шипіння і шелест, коли вона підвелася позад нього. Він перевернувся горілиць і примружився проти сонячного світла і власного болю. Дівчина стоїть над ним, широко розставивши ноги — тернистий обрис. Кассад витер піт із очей, побачив кров на зап'ястку і став чекати на смертоносний удар. Шкіра скорочується в передчутті змаху клинка, що мав розкремсати його. Хапаючи ротом повітря, чоловік ще раз поглянув на Монету над собою, на її стегна — радше з плоті і крові, ніж із сталі, та її мокре і скуйовджене від пристрасті лоно. Обличчя темне, адже сонце позад неї, проте він бачить, як у її тисячогранних очах згасають червоні омахи вогню. Вона усміхнулася, і він завважив, як світляний зайчик стрибнув на металі кількох частоколів її зубів.
— Кассаде... — шепоче вона, і це звучить так, наче пісок шкребе по кістках.
Кассад відірвав від неї погляд, з трудом зіпнувся на ноги і тихенько почвалав по небіжчиках та палаючій руїні — він із жахом прагнув свободи. Озиратися не став.
Полковника Федмана Кассада знайшла розвідка Самооборони Гіперіона фактично аж за два дні. Він лежав непритомним на одному з трав'янистих пагорків неподалік від покинутої Твердині Хроноса, десь за двадцять кілометрів від мертвого міста й уламків аварійної капсули Вигнанців. Кассад був голий та ледь живий унаслідок дії несприятливих умов та через серйозні травми, але перша допомога швидко подіяла, і його повітрям негайно переправили на південь від хребта Вуздечки до лікарні Кітса. Розвідзагони батальйону Самооборони просувалися надалі на північ обережно, бо стереглися антиентропійних припливів навколо Гробниць часу та побоювалися мін-сюрпризів, які могли по собі лишити Вигнанці. Але нічого і нікого не знайшли. Тільки рештки системи катапультування, якою скористався Кассад, і спалені корпуси двох штурмових катерів супротивника, що їх Вигнанці ланцетували з орбіти. Жодних підказок, чому вони перевели на жужелицю власні кораблі з тілами екіпажів усередині та солдатів навколо них, відшукати не пощастило. Всі трупи були понівечені так, що ні їхній розтин, ні аналізи вже зарадити не могли.
Через три гіперіонівські дні, коли Кассад прийшов до тями, то заприсягнувся, що після викрадення «кальмара» нічого не пам'ятає. Ще за два місцеві тижні полковника доправили на факельник Збройних сил.
Повернувшись у Мережу, Кассад подав у відставку. Певний період він брав активну участь в антивоєнному русі і вряди-годи виступав у Речі Спільній на теми роззброєння. Але той напад на Брешію вперше за три століття мобілізував усю Гегемонію на справжню міжзоряну війну, і голос полковника либонь топили в хорі опонентів, либонь ігнорували, списуючи все на відчуття провини та совість Різника Південної Брешії.
За шістнадцять років, що збігли від тих подій, полковник Кассад повністю зник із Мережі та її колективної свідомості. Вигнанці ж попри відсутність великих битв усе одно лишалися головним пострахом Гегемонії. Зате пам'ять про Федмана Кассада вивітрилась мало не повністю.
Свою історію Кассад закінчив майже в обід. Консул кліпнув очима й обвів присутніх поглядом, уперше за більш ніж дві останні години звернувши увагу на судно і його околиці. «Бенарес» вийшов на водяну гладінь головного річища Гулаю. Він чув порипування ланцюгів і тросів, які напинали річкові скати-манта. Здавалося, «Бенарес» був єдиним кораблем, що піднімався вгору за течією. Численні ж дрібніші судна прямували в іншу сторону. Консул потер чоло і з подивуванням зауважив піт на долоні. День ставав жарким, а він навіть не помітив, як тінь від брезенту сповзла кудись убік. Консул кліпнув, змахнув піт з очей і рушив за тінню-втікачкою, у якій можна було налити собі якого-небудь трунку із бару, що його андроїди поставили біля столу.
— Боже мій, — сказав отець Гойт, — то якщо вірити цій Монеті, Гробниці рухаються в часі назад?
— Так, — відповів Кассад.
— А це можливо? — не повірив Гойт.
— Так, — почулося зі сторони Сола Вайнтрауба.
— Якщо це правда, — промовила Брон Ламія, — то ви «познайомилися» з тією Монетою... чи як там насправді її звали... в її минулому, але вашому майбутньому... тобто ваша перша зустріч досі попереду.
— Так, — кивнув Кассад.
До леєру підійшов Мартін Силен і харкнув у річку.
— Полковнику, думаєш, ця курва і була Ктирем?
— Не знаю, — ледве чутно проказав монотонний голос Кассада.
Силен повернувся до Сола Вайнтрауба:
— От скажи, учений, у міфах про Ктиря десь хоч раз говориться про те, що він здатний міняти свою подобу?
— Ні, — заперечив чоловік. Він саме готував кульку з молоком, бо збирався годувати доньку. Немовля тихо нявчало і ворушило крихітними пальчиками.
— Полковнику, — відгукнувся Гет Мастін, — оте силове поле... чи що там правило за бойовий обладунок... лишилося у вас після зустрічі з Вигнанцями та цією... жінкою?
Кассад якусь мить розглядав храмовника, а потім мовчки похитав головою.
Консул зазирав собі в чарку, аж раптом його голова наче підскочила од здогадки:
— Полковнику, ви казали, що у вас було видіння Ктиревого дерева згуби... тієї конструкції, штуки, на яку він настромлював своїх жертв.
Військовий перевів свій погляд василіска з тамплієра на Консула і поволі кивнув.
— І ви бачили на ньому тіла?
Знову кивнув.
Консул промокнув піт на губі.
— Якщо дерево подорожує назад у часі разом із Гробницями, то жертви на ньому належать нашому майбутньому?
Кассад мовчав. Решта прикипіла поглядом до Консула, але, здається, тільки Вайнтрауб уторопав, до чого вів екс-дипломат... і що він спитає наступним.