— Ну, добре, дай мені знак, чи далі мені спасати світ, чи вже доста?
Хоч йому хотілось ще. Рішення проте було за косою.
Хвиля обернула руків’я, підважила лезо, і дзюбок торкнувся великого пальця на Ігорковій нозі. Чоловік відчув ледь стримуване бажання косити чи то рубати ворогів.
— Най буде по-твоєму. Але зрана я буду косити коло дороги, а вдень — під горбом і на річці. А що буде, як я тебе зламаю? Юрківна мене вб’є.
Юрківна довго не могла заснути. Переживала, що Ігорко вип’є горілку і не захоче більше косити. Або хтось його відрадить. Якби їх стало хіба троє в селі: вона, Ігорко і мама Ігорка, то вони б очистили усе село від бур’яну. Не озиралися б ні на кого. Ніхто з голів не дбав про село, і ніхто від них цього не вимагав. Поставити печатку, податки зібрати, зробити раз на рік сходи села, наобіцяти й не виконати. Але не обіймати село, захищаючи його від зла ззовні і зсередини, бо зла того — легіон. І ім’я йому — нехлюйство, лінивство, злодійство і пияцтво.
Заспівала перша пташка і урвала пісню.
— Вжих, вжих! — почула Юрківна. Сльози розчулення підступили їй до очей. Вона схопилась, вийшла надвір, намагаючись вгадати, в якому кутку села косить Ігорко. Ага, на Границі. Жінка насипала кави у термос, залила окропом і швидко пішла на звук коси. Її вразило, що вздовж дороги до Границі все було вже скошено, і тепер Ігорко косив на пустирі, де був колись нібито холерний цвинтар. Там вже років десять ніхто не косив.
— У траві має бути хрест, — нагадала Юрківна. — Десь посередині.
Хрест лежав, як людина, що розкинула руки. То хіба основа зогнила, а так він був цілий. Вони поставили хрест, вибравши з ямки трухлявину. Він став трохи нижчий. Малою Юрківна не могла дотягнутись до верхівки, а тепер, хрест був акурат до її зросту.
Ігорко пив каву і сопів. Слова йому не давались, вченість і високий статус Юрківни заважали думкам перелитись у слова. Коса була для нього наче компас, показувала, де має косити, керувала ним. Коса будила його ледь чутним бринінням і тягла його на битву. Коса допровадить його до смерті, бо той, хто спасає світ, мусить вмерти за нього.
Ніби вже й зовсім розвиднілось, але ніхто ще не гнав корів на пашу, і не йшов до лісу по гриби. Час ущільнювався. Ігорко допив рештки кави, схопив косу і почав пробивати дорогу до лісу. А Юрківна пішла додому.
Але то їм так здавалось, що ніхто не бачить ні вдови, ні старого каваліра. Село все бачило. Що Ігорко на світанку косить по селі, а вдень під горбом і на ріці. Що Юрківна йому за це платить. Що Ігоркова мати пробувала вибирати бульбу на городі, і вже виходить за хвіртку. І що має на голові нову білу хустину. І думали, що добре би там, і там скосити.
— Мамо, — спитав якось Ігорко, — може, досить уже косити?
Він змарнів, серце билось нерівно, і долоні мав усі в пухирях. Мазь, що дала Юрківна, не помагала.
— Хочеш мене на цвинтарі в бур’яні положити? — відворкнула мама.
Ігорко сплюнув спересердя, але на цвинтар не пішов, хоч тим би потішив багатьох, виконавши за них їхню роботу. Пішов чистити Оринине обійстя.
Криниця, схована в бузині, була накрита дошками. Ігорко відірвав одну спліснявілу дошку і відсахнувся від чорноти поневоленої води, що роками не бачила сонця. Та вода була отрутою, безперечно. Але налякало Ігорка інше: бездонна чорнота втягувала його у себе. Він тепер не зможе спати, бо темрява нагадуватиме йому ту чорну діру в землі, в якій може щезнути цілий світ. Коса глухо дзенькнула, і лезо вкрилось павутиною тріщин.
Ігорко приніс додому косу, поставив під хатою, а сам ліг на ліжко і відвернувся до стіни. Він лежав так до ранку, навіть заснув, але на світанку щось нагло збудило його. Ігорко підхопився, вибіг надвір. Коса лежала на землі, наче пробувала сама йти до роботи, у свій останній бій. Без Ігорка.
Чоловік провів пальцем по лезу, а далі потримав руку над косою, щоб скапувала кров. Боліло, але серце боліло більше. За цим застала його Юрківна, що прибігла нечесана і боса, в халаті поверх нічної сорочки.
— Я теж так хочу, — сказала вона.
Її кров змішалась з його кров’ю, як кров сестри і брата, що присяглися помститися за наругу над матір’ю. А потім полою халата Юрківна витерла кров з леза. Тріщини зникли.
Оновлена коса стинала кущі і засохлі дерева, косила розвалені хати і навіть цегляні комини. Скосила залізні хрести на могилах, до яких ніхто не приходив, скосила два порожні магазини, що всередині взялися грибом.