З другого боку, якщо відмовитися, Лакута може його запідозрити…
Відповів ухильно:
— Ми ще матимемо можливість розв’язати цю проблему.
— Я сказав: п’ять процентів, і ні долара більше.
— Гаразд. Ви залишите свій телефон?
— Зможете знайти мене через панну Стефу.
— Чудово.
— Ще б пак! — Нараз губи Лакути скривила хтива усмішка, і Максим вирішив, що поставить цього старого індика на місце, якщо почує ще хоч одне нетактовне слово. Мабуть, Лакута прочитав щось на Максимовому обличчі, бо одразу змінив тон: — Панна Стефа дуже сумлінно ставиться до своїх обов’язків і багато знає, проте, сподіваюсь, зовсім не обов’язково розповідати їй про нашу… — він пошукав слова, — про нашу домовленість.
— Звичайно.
Рутковський зробив спробу підвестися, проте Лакута зупинив його, поклавши руку на плече, й покликав голосно:
— Панно Стефо, ходіть сюди, прошу я вас, бо ми вже знудилися за діловими розмовами й треба трохи розважитись.
Луцька дістала з бару дві пляшки, Рутковський встиг помітити, що більше там не було, і це підтверджувало його здогад відносно короткочасного перебування Лакути в номері люкс.
Стефа налила віскі в кришталеві келихи, по вінця наклавши туди льоду, запитала:
— Все гаразд?
— Пан Рутковський згодився передати полковникові Лодзену мої пропозиції щодо деяких передач. — Лакута ковтнув віскі. — Ми знайшли спільну мову з моїм молодим другом.
Луцька блиснула очима, й Рутковський збагнув, що вона не повірила жодному слову Лакути. Ще б пак, знімати такий номер заради півгодинної розмови про зміст передач «Свободи!»
Але Стефанія більш нічим не виказала себе, тільки запитала:
— Я ще потрібна панові?
— Якщо маєте інші плани…
— Пан Максим запросив мене повечеряти, — збрехала дівчина, бо Рутковський зовсім не збирався другий вечір підряд проводити зі Стефою. Хотів виїхати за місто й покласти до тайника перші здобуті на РС матеріали. Тепер же мав відкласти цю операцію аж на два дні.
Лакута залишився, а вони пішли. Рутковський пропустив у дверях Стефу й побачив, як від сусіднього номера по коридору швидко пішов якийсь чоловік.
Максимові здалося, що він десь бачив його. Метнувся був слідом за ним, щоб випередити, але Стефанія схопила за лікоть, запитала:
— Куди ти?
Максим притишив ходу, і чоловік повернув за ріг.
Рутковський подумав, що, певно, він помилився: встиг на якусь мить побачити профіль незнайомця. Але відчуття того, що він колись зустрічався з ним, не минало.
— Химерія, та й годі… — пробурмотів.
— Ти чого? — зазирнула йому в очі Стефа.
— Чоловік наче знайомий.
— Пусте, — заперечила. — Що в тебе з паном Зіновієм?
— Він же сказав.
— Ну дивись.
— Почекай трохи.
— Дуже прошу, будь обережним.
— Що зі мною станеться?
— Пан Зіновій такий… — затнулася. — Ну, все може…
— Перебільшуєш, люба, дещо можемо й ми.
— Моє діло — попередити. — Максим відчув, що Стефа напружилася. — Будь розумним.
— Буду, — пообіцяв він і засміявся.
Уранці Рутковський подзвонив Лодзенові.
— Яка ще нагальна справа? — буркнув полковник, проте згодився прийняти Максима. Він зрозумів суть справи буквально з півслова й запитав:
— Скільки хоче цей негідник?
Максим назвав суму.
Полковник поплямкав губами.
— Ого! — мовив.
— Лакута не поступиться.
— А хитрий! — нараз пожвавішав полковник. — І все ж ми повинні упевнитися в справжній цінності списка. Зробимо так: нехай назве підряд десять прізвищ. Розумієте, підряд, а не в розкидку, десяток своїх людей у нього може бути й так, а список складений або за абеткою, або за груповим принципом. Тут йому нас не пошити в дурні: доручимо перевірку своїй людині. І знаєте кому, — посміхнувся полковник, — вашому братові.
— Юрію?
— Мені потрібна людина розумна й ділова.
— У нього ж справи…
— У всіх у нас справи, однак, коли йдеться про вищі інтереси!.. — мовив полковник з пафосом, а закінчив зовсім прозаїчно: — Крім того, ми йому добре заплатимо.
Рутковський подумав, що все складається добре: Юрій довіряє йому й про наслідки перевірки він дізнається з перших уст.
— А Сенишин упорається? — запитав.
— Не хвилюйтеся, — запевнив полковник, — справа не дуже складна, й ми постараємося допомогти панові Сенишину.
Під час обідньої перерви Рутковський подзвонив Олегові й умовився про зустріч на завтра. Вона відбулася на шосе, що вело до Гарміш-Партенкірхена.