Лакута швидко лічив пачки й кидав до портфеля. Ворушив губами й нічого не бачив навколо. Обличчя в нього загострилося й волосся, принаймні так видалося Максимові, стало сторч.
Закінчивши рахувати, пан Зіновій замкнув портфель, заховав ключ до гаманця, а портфель затиснув під пахвою. Якось жалібно всміхнувся Рутковському й підвівся.
— Прошу передати полковникові, — він уже заспокоївся й знову став колишнім Лакутою, статечним і трохи пихатим, — моє вітання й найкращі побажання.
— Хвилинку… — Максим поклав на стіл папірець. — Прошу розписатися.
Подав Лакуті ручку.
Пан Зіновій зиркнув недбало, та, побачивши цифри, скоса подивився на Рутковського хитрим оком. Зрозумів усе одразу, бо запитав не криючись:
— Решта панові Лодзену?
— Не знаю, так наказано.
— Кожен влаштовується, як може, — зітхнув Лакута й розписався не вагаючись.
Рутковський відімкнув двері, і пан Зіновій, чемно вклонившись, пішов.
Максим встав із-за столу, визирнув у вікно.
Лакута не затримався в готелі, поспішав, бо, вийшовши з Луцькою, тут-таки розпрощався з нею й підкликав свій зелений автомобіль. Він сів на переднє сидіння, ззаду вмостився Богдан, «форд» повернув у бічну вулицю, а Луцька, постоявши трохи, пішла до свого «фольксвагена».
Рутковський не став чекати ліфта, збіг сходами, міцно тримаючи чорну шкіряну папку. Примусив себе притишити крок лише на вулиці, роззирнувся: наче нічого підозрілого.
«Фіат» завівся з півоберта. Максим проминув бічну вулицю, через три квартали побачив біля мийної Олега — той стояв на самісінькій бровці тротуару; Рутковський пригальмував, і Олег ускочив у машину мало не на ходу.
— Порядок… — Максим передав Олегові чорну папку. — Здається, все обійшлося.
Олег, не відповідаючи, дивився назад.
— Так, — ствердив нарешті, — хвоста нема. — Зручно влаштувався на сидінні, витягнув мікрофотоапарат, розгорнув теку. Гортав сторінки, фотографуючи. Закінчивши, склав списки назад у теку, поклав поруч Максима. Той висадив його на тихій вулиці, зиркнув на годинник — треба було поспішати до Енглішер Гартен.
Лодзен нервував. Походжав довгим кабінетом і курив сигарету за сигаретою. Секретарка знала, що він чекає на Рутковського, й пропустила Максима до кабінету одразу.
Полковник кинув сигарету до попільниці, не загасивши.
— Ну що?.. — запитав. — Що сталося, відповідайте?
Рутковський мовчки пройшов до столу, поклав чорну теку.
— Ось списки, — сказав. — І все гаразд.
Полковник швидким рухом розкрив теку, почав гортати сторінки, уважно розглядаючи. Заспокоївся, зиркнув спідлоба на Рутковського, потім на годинник.
— Усе добре, що добре кінчається… — пробуркотів він і запитав без будь-якого переходу: — Розписка?
Рутковський подав її, полковник лише зиркнув скоса, заховав розписку разом із списками до сейфу, закурив і навіть запропонував сигарету Максимові. Лише після цього запитав:
— Де ви були?
— Їздив по списки, — удав, що не зрозумів, Рутковський.
Отже, полковник вирішив не гратися з ним у піжмурки, й зараз почнеться допит. Наступні Лодзенові слова підтвердили його здогад.
— Я послав працівників служби охорони до «Регіна-Паласт», щоб у разі потреби підстрахувати вас. Але ж…
Максим насмілився перервати полковника:
— Саме з міркувань безпеки я в останній момент переніс зустріч до готелю «Зелений папуга». Якби знав, що служба охорони підстраховуватиме мене!.. Подумав: шістдесят тисяч, з такими грішми жартувати не можна… Цей Лакута міг бовкнути комусь — і плакали наші гроші. Я вже не кажу про списки.
— Ви могли попередити мене.
— Не хотів зайвий раз тривожити.
— У таких випадках самодіяльність неприпустима, й вам треба було негайно поставити мене до відома. Можу вибачити вас тільки тому, що ви діяли вперше. До речі, коли Лакута приїхав до готелю?
— П’ять хвилин по дванадцятій.
Рутковський знав, що тут його позиції непробивні. Полковник, звичайно, перевірить його відповіді й упевниться, що між «Зеленим папугою» і Енглішер Гартен Максим ніде не затримався ні на хвилину.
— І коли ви виїхали з готелю сюди?
Цього запитання Рутковський чекав: саме тому і взяв Олега в машину.
— Хвилин через п’ятнадцять. Поки Лакута полічив гроші…
— Отже, було двадцять на першу?
— Так, двадцять чи двадцять п’ять.
— А зараз за десять перша. П’ять хвилин ми розмовляємо з вами, виходить, від готелю «Зелений папуга» ви їхали сюди двадцять хвилин?
— Так, — ствердив Рутковський.
— Куди заїжджали?
— Ось воно що!.. — вдав ображеного Максим. — Але ж, пане полковнику, ви можете доручити службі охорони проїхати від «Зеленого папуги» сюди найкоротшим шляхом і пересвідчитесь, що швидше ніхто не дістанеться.