— У мене нема ніяких сумнівів, — ствердив він.
Луцька блиснула очима:
— Тоді справа набирає зовсім несподіваного повороту.
— І ти знаєш це значно краще за мене, — відповів Рутковський.
Луцька довго мовчки дивилася на Максима, наче хотіла довідатися, до якої межі вона може бути відвертою. Нарешті сказала тихо:
— Мабуть, буде краще, коли про це вбивство знатиме якнайменше людей.
— Твоя правда, люба.
— Чому ти переніс місце зустрічі? Й так несподівано?
— Щоб позбутися зайвих свідків. Загинув Лакута, а міг і я.
— Невже?
— Якщо хочеш знати, у мене була велика сума грошей.
— Які ти передав панові Зіновію?
Рутковський вирішив не критися перед Луцькою: все одно вона дізнається.
— Грабіжники могли напасти на мене, тому я й переніс зустріч до «Зеленого папуги».
— І про це знали тільки Лакута, я і…
— І ще двоє?
— Так.
— І цих двох зараз нема в Мюнхені?
— Звичайно. І скільки вони?..
— Шістдесят тисяч!
— Марок?
— Доларів.
— Ого!
— Бачиш, вони знали більше, ніж ти.
Обличчя Луцької скривилося од люті, Рутковський вперше побачив її такою негарною.
— Нікуди вони не дінуться, — мовила вона впевнена. — Ми покараємо їх. А пан Зіновій!.. Боже мій, прикидався таким чесним, а сам — за шістдесят тисяч… Що він продав тобі?
— Звідки в мене шістдесят тисяч?
— Кому ж тоді?
— При нагоді запитаєш у пана Лодзена.
— Розвідці?
— А хто ж іще може платити такі гроші!
Луцька на мить замислилася.
— Розвідка задарма не платить, — мовила вона нарешті, й Рутковський подумав, що Стефанія зовсім не оригінальна. — То що могло бути в Лакути?
Максим лише знизав плечима, й Луцька проказала з гіркотою:
— Все навколо продається, боже мій, нема нічого святого! — Вона хотіла ще щось додати, але в цей час Іванна принесла піднос із кавником і чашечками.
— Дзвонив Юрій, — сказала Іванна, — зараз приїде.
Сенишин справді приїхав дуже скоро. Надів домашню куртку, налив собі келих коньяку.
— Сидите, як на поминках, — зауважив він.
— Поминки і є, — ствердила Луцька.
— Це ти про Лакуту?
— Так.
Юрій розуміюче зиркнув на Рутковського.
— Тепер мені ясно… — почав він багатозначно, однак, побачивши застережливий Максимів жест, затнувся.
— Що? — Повз увагу Стефанії не пройшло Юрієве збентеження.
— Що треба бути гранично обережним.
— Відкрив Америку, — махнула рукою Іванна. — Щоб я не бачила в тебе готівки.
— А ти рідше чіпляй свої коштовності.
— І це називається коштовностями?! — розпачливо вигукнула Іванна. — Два персні й перлинове намисто!
— Знаєш, скільки коштує одне намисто?
— І знати не хочу.
Луцька презирливо скривила губи. Вона не визнавала майже ніяких прикрас і носила тільки скромний перстень з дешевим камінцем.
— Ви знаєте новину? — спробував перевести розмову на інше Юрій. — Днями до нас прилітає із Сполучених Штатів пан Щупак.
— Модест Щупак? Кульгавий Диявол? — перепитала Луцька.
— Ви знаєте його?
— Звичайно.
Рутковський насторожився. Він чув про Щупака — одного з помічників керівника служби безпеки УПА Миколи Лебедя. Після війни Лебідь осів у Сполучених Штатах, а Щупак пригрівся біля нього.
— Хто такий пан Щупак? — запитав Максим умисно недбало.
— О-о, це розумний чоловік, — запевнив Юрій.
— Так, він даремно не прилетить, — процідила крізь зуби Стефанія. — Щось пронюхали угаверівці.
Рутковський подумав, що раптові відвідини Модестом Щупаком Мюнхена, можливо, пов’язані із списками Лакути, проте не став забивати собі цим голову. Справу вважав для себе закінченою, власне, мусив подзвонити лише Лодзену, бажано зараз, на другому поверсі є телефон…
Скориставшись із того, що Іванна зі Стефою почали гортати якісь ілюстровані паризькі журнали мод, а Юрій подався до саду, Рутковський швидко піднявся на другий поверх, причинив за собою двері й набрав номер Лодзена.
На щастя, полковник був дома. Вислухавши Рутковського, відповів коротко:
— О’кей, пане Максиме, новина справді неприємна, та все в наших руках. Не хвилюйтеся.
Іванна зі Стефою навіть не помітили кількахвилинної Максимової відсутності. Він підсів до них — чому б і йому не помилуватися паризькими красунями в модних туалетах.
Луцька мешкала в маленькій однокімнатній квартирі потемнілого од часу будинку. В кімнаті стояла тахта, сервант, шафа й крісла. Що тумбочка з магнітофоном.