Рутковський ще раз уважно перечитав прізвища й помахав папірцем, підкликаючи агента.
— Ось, — мовив він урочисто, — ось цей список! Я знайшов його.
В цю мить до кімнати зазирнув другий молодик.
— Тривога, — махнув він рукою. — Повернулася стара карга й треба ушиватися.
— Хто повернувся? — не збагнув Рутковський.
Замість відповіді перший агент схопив ящик-сейф, швидко поклав назад бумажник і папери, перев’язавши їх мотузком. Другий агент засунув шухляди письмового столу, забрав у Рутковського папірець із списком, підштовхнув до передпокою.
— Швидше! — наказав.
Перший тихо відчинив вхідні двері, визирнув. Зробив знак, що можна йти, і потягнув за собою Максима. Той нарешті збагнув, що додому повернулася дружина Лакути, мабуть, вона намагалася відімкнути двері, не зуміла й пішла по допомогу.
Вони спустилися на перший поверх і вийшли з парадного, мало не наштовхнувшись на жінку, яку супроводжував літній чоловік у картатій сорочці з короткими рукавами.
Жінка подивилася на них уважно, але не зупинилась, один з агентів чемно поступився їй дорогою і впевнено попростував до машини. Максим з другим агентом почекали, поки він піджене «форд», і сіли в автомобіль.
— Чудово… — пробурмотів перший агент. — Я не думав, що ми так швидко впораємось.
Рутковський простягнув руку.
— Дайте сюди список, — попросив він.
— Навіщо він тобі? — В голосі агента було невдоволення.
— Хочу ще раз пересвідчитися, чи справді той.
Агент подав папірця. Максим увімкнув світло і, не поспішаючи, прочитав ще раз список.
— Ну? — нетерпляче запитав агент.
— Порядок, — засміявся Рутковський і віддав папірець. — Нема ніякого сумніву.
Тепер Максим був певен, що точно запам’ятав прізвища й координати резидентів, та про всяк випадок заплющив очі, відкинувся на спинку сидіння й ще раз повторив у пам’яті прочитане.
Ще раз і ще…
— Доброго ранку, пані Мирославо. — Луцька пошукала, де поставити мокру парасольку, і приткнула її між вішалкою й пилососом. — Погода зовсім зіпсувалася. Як доїхали?
— А я повернулася ще вчора ввечері. Слава богу, бо довелося б добиратися під зливою. Проходьте, панно Стефо, у мене ще не прибрано, не звертайте уваги. Снідали?
— Не турбуйтеся, пані Мирославо, я у справах.
— До такої старої, як я, без справ уже не заходять. Я почастую вас кавою, не відмовляйтеся, голубонько, кращої кави не вип’єте ніде, і навіть покійний пан Зіновій визнавав це. Хоч який вередливий був, а мою каву полюбляв, царство йому небесне.
Стефанія пройшла до вітальні, огледілася.
— Каву потім, — мовила, — а зараз давайте поговоримо.
— Сідайте, дорогенька. — Пані Мирослава присунула гості стільця, сама примостилася на дивані. — Слухаю вас.
— Я за дорученням організації, — одразу поставила крапку над «і» Луцька. — У пана Зіновія був один документ, який належить організації. І ми мусимо знайти його.
— Ну, моя люба, — скривилася пані Лакута, — тепер тут усе належить мені, і я б не хотіла, щоб чужі люди своїми руками…
— І ви вважаєте мене чужою? — образилася Стефанія.
— Яка ж ти мені родичка?
— Я прошу дозволити передивитися папери пана Зіновія.
— А коли я не захочу?
— Я ж сказала: тут зберігається важливий документ організації…
— А йдіть ви під три чорти з усіма вашими організаціями!
— Не забувайтеся, пані Мирославо.
— А хто вбив Зіновія? Бандити з ваших…
— Ми знайдемо їх і покараємо, бо вони справді бандити.
— Інші не ліпші.
— Я б не радила вам, пані Мирославо, говорити зі мною в такому тоні.
— А це вже моє діло.
— А якщо ваше, то пригадайте, що пан Зіновій був причетний до секретів організації. І мушу вам нагадати…
— Не лякай!
— А я не лякаю, просто попереджаю.
Видно, пані Лакута й сама зрозуміла, що зайшла далеко, бо мовила примирливо:
— Ну добре, що тобі треба?
— Я ж сказала, у пана Зіновія зберігався один документ, точніше список…
— У нього тут цього мотлоху…
— Я пошукаю.
— Шукай, люба, тільки навряд щось знайдеш.
Луцька підійшла до стелажа, зняла кілька книжок, почала гортати.
Пані Мирослава забрала у неї книжку, взяла за корінець, потрусила.
— Роби отак, мила, бо тиждень шукатимеш.
Не чекаючи відповіді, пані Мирослава попрямувала до кухні. За кілька хвилин вона принесла кавник і печиво, несхвально подивилася на Стефанію й запросила до кави.