— Ні, є. Що вона, певне, сіла на Оденгатан і проїхала всього шість зупинок. І що ніхто, крім дочки й зятя, не знав, що вона їхатиме саме тим маршрутом і саме о тій годині. Давай далі.
— Юган Чельстрем, п'ятдесят два роки, народився у Вестеросі, механік в автомобільній майстерні Грена на Сібілегатан. Він допрацьовував після закінчення робочого дня і саме їхав додому, тут немає ніяких сумнівів, з дружиною також жив добре. Найдужче його цікавила машина й дача. Не судився. Заробляв добре, але не надто багато. Ті, хто його знає, казали, що він, мабуть, їхав метро з Естермальмторга до Центральної, а там пересів на автобус. Отже, повинен був сісти на зупинці перед крамницею Алена. Його шеф каже, що він був здібним механіком і добрим працівником. А колеги — що…
— Що він збиткувався з тих, хто був йому підлеглий, і підлабузнювався до шефа. Це я був у майстерні й розмовляв з ними. Далі.
— Альфонс Шверін, сорок три роки, народився у Міннеаполісі в США, у родині американських шведів. Приїхав до Швеції зразу після війни й залишився тут. Він мав невеличку фірму, що імпортувала карпатську смереку для музичних інструментів, але десять років тому збанкрутував. Шверін пив. Сидів двічі у Бекомберзі й три місяці в Бугесунді за те, що їхав п'яний машиною. Три роки тому. Коли його фірма лопнула, він пішов працювати. Останнім часом працював у комунальному господарстві. Лагодив вулиці. Того вечора він був у ресторані на Бруггатан і звідти їхав додому. Він не дуже впився, певне, тому, що це мав грошей. З ресторану він, мабуть, пішов на зупинку біля Васагатан. Він був неодружений і в Швеції не мав родичів. Товариші на роботі його любили. Кажуть, що він був веселий і приємний, а коли випивав чарку, то й дотепний і не мав ніяких ворогів.
— Він бачив того, хто стріляв, і сказав щось незрозуміле Реннові, перед тим як помер. Чи є якась відповідь експертів щодо тієї магнітофонної стрічки?
— Немає. Мухамед Буссі, алжірець, працівник ресторану, тридцять шість років, народився в якомусь місці, що його не можна вимовити, не пам'ятаю в якому.
— Недбальство.
— Він шість років жив у Швеції, а перед тим у Парижі. Не цікавився і не займався політикою. Складав гроші на банковий рахунок. Ті, хто його знав, кажуть, що він був несміливий і потайний. Він кінчав роботу о пів на одинадцяту й вертався додому. Був порядний, але скупий і нудний.
— Ти наче сам себе змальовуєш.
— Медсестра Бріт Данієльсон, народилася тисяча дев'ятсот сорокового року в Еслеві. Вона сиділа біля Стенстрема, але ніщо не свідчить про те, що вони були знайомі. Лікар, з яким вона приятелювала, тієї ночі чергував у лікарні. Вона, мабуть, сіла на Оденгатан разом із вдовою Югансон і їхала додому. Немає ніяких проміжків у часі. Вона скінчила роботу й пішла до автобуса. Звичайно, ми не знаємо напевне, чи вона не була із Стенстремом.
Кольберг похитав головою.
— Мабуть, навряд, — сказав він. — Чого б він морочився з такою сонною рибиною, коли мав удома все, що йому було потрібно?
Меландер здивовано глянув на нього, але нічого не спитав.
— Далі йде Ассарсон. Зовні чистенький, але не такий бездоганний усередині. — Меландер на мить замовк, колупаючись у люльці, тоді сказав: Дуже підозріла особа. На початку п'ятдесятих років двічі був під судом за шахрування з податками і раз за образу честі. Звів чотирнадцятирічну дівчинку, що працювала в нього кур'єром. Усі три рази сидів у в'язниці. Ассарсон мав багато грошей. Він був нахабний у веденні своїх справ і в усьому іншому також. Багато людей мали причини не любити його. Навіть дружина і брат зневажали його. Але одне не викликає сумніву: його присутність в автобусі цілком умотивована. Він вертався з якогось зібрання на Нарвавеген і їхав до своєї коханки Ульсон. Вона живе на Карлбергсвеген і працює в конторі Ассарсона. Він телефонував їй і попередив, що прийде. Ми розмовляли з нею кілька разів.
— Хто?
— Гунвальд і Монсон. Кожен окремо. Вона каже, що…
— Хвилиночку. А чого він їхав автобусом?
— Мабуть, того, що добре випив і не зважився сісти в машину. І не знайшов через дощ таксі. Станція таксі не приймала замовлень, а в центрі не було жодної вільної машини.
— О'кей. То що каже та дамочка?
— Що Ассарсон викликав у неї огиду. Старий, немічний дід. І що вона водилася з ним задля грошей і щоб не втратити роботи. В Гунвальда склалося враження, що вона майже повія, тупа шльондра. Каже, ніби вона схожа на Зазу Габор, не знаю, хто це така.
— Пан Ларсон і жінки. Думаю, що я міг би написати роман під таким заголовком.