Кольберг погортав книжку, міркуючи, як йому діяти далі. Подекуди Стенстрем попідкреслював окремі речення. А два рази в розділі «Вбивство на грунті статевого збочення» зробив на берегах свої зауваження.
Оса погасила недокурену сигарету в переповненій попільничці й лишилася стояти коло столу, схрестивши на животі руки.
— Що ти ще хочеш від мене?
Кольберг пильно глянув на неї. Вона була маленька й жалюгідна. Сьогодні на ній замість смугастого светра була синя кофта без рукавів, випущена поверх штанів, на руках виступили сироти. Та хоч кофта висіла на її худому тілі, мов на манекені, під нею чітко віддималися груди.
— Сідай, — скомандував Кольберг.
Оса здвигнула плечима, взяла нову сигарету і, запалюючи її, рушила в напрямку спальні.
— Сідай, кажу!
Вона здригнулась і глянула на нього. В її великих карих очах світилася майже ненависть. Проте вона підійшла до крісла й сіла навпроти Кольберга. Вона сиділа напружено, поклавши руки на коліна, в одній тримаючи сірники, а в другій все ще не запалену сигарету.
— Нам треба викласти карти на стіл, — сказав Кольберг. Він зніяковіло глянув на сірий конверт і подумав, що почав дуже невдало.
— Чудово, — мовила вона дзвінким голосом. — Біда тільки, що я не маю ніяких карт.
— Але я маю.
— Так?
— Минулого разу ми не були з тобою зовсім відверті.
Вона насупила темні густі брови.
— В якому розумінні?
— В багатьох розуміннях. Але найперше я тебе спитаю: ти знаєш, що Оке робив в автобусі?
— Ні, ні і що раз ні. Зовсім не знаю.
— Ми також по знаємо, — сказав Кольберг, Він на мить замовк, глибоко вдихнув повітря й додав: — Оке тебе дурив.
Оса Турел відразу зреагувала. Очі її метали блискавки. Вона стиснула кулаки, розчавивши сигарету, і тютюн висипався їй на штани.
— Як ти смієш казати мені таке!
— Смію, бо це правда. Оке не чергував ані в понеділок, коли його вбито, ані в суботу попереднього тижня. Взагалі він мав багато вільного часу цілий жовтень і перші два тижні листопада.
Оса тільки мовчки дивилася на нього.
— Це факт, — вів далі Кольберг. — І ще одне я хотів би знати: чи він носив пістолет, коли був не на службі?
Вона відповіла не зразу.
— Іди до біса й не муч мене своїми допитами. Чому сюди не з'явиться той, що веде слідство? Мартін Бек?
Кольберг закусив спідню губу.
— Ти часто плакала? — спитав він.
— Ні, не маю такої звички.
— Ну, то відповідай, хай йому чорт. Ми повинні допомагати одне одному.
— В чому?
— В тому, що ми мусимо зробити. Спіймати того, хто його вбив. І решту людей також.
— Навіщо? — Оса хвилину помовчала, а тоді мовила так тихо, що він її ледве почув: — Щоб помститися. А чому б ні. Помститися.
— Він носив пістолет?
— Так, принаймні часто.
— Навіщо?
— А хіба що? Врешті ж виявилося, що він йому був потрібний, чи як?
Кольберг не відповів.
— Хоч це його й не врятувало, — додала Оса. Кольберг і далі не відповідав.
— Я кохала Оке, — мовила вона твердо, дзвінким голосом.
Здавалося, її увагу прикувало щось за плечима в Кольберга.
— Слухай, Осо.
— Що?
— Отже, він часто кудись ходив. Ти не знаєш, що він там робив, і ми також не знаємо. Ти не думаєш, що він міг із кимось зустрічатися? Тобто з якоюсь іншою жінкою?
— Ні.
— Ти так не думаєш?
— Не те, що не думаю, я знаю.
— Звідки ти можеш знати?
— Це, крім мене, нікого не стосується. А я знаю.
Вона раптом глянула йому просто у вічі і вражено спитала:
— Ви собі уявили, що Оке мав коханку?
— Так. Ми й далі беремо до уваги таку можливість.
— То більше не беріть її до уваги. Цього ні в якому разі не могло бути.
— Чому?
— Я ж сказала, що це вас не стосується.
Кольберг затарабанив пальцями по столу.
— Ти таки справді певна?
— Так, певна.
Він знов удихнув повні легені повітря, ніби хотів набратися духу.
— Оке цікавився фотографією?
— Так, це, власне, було його єдине захоплення, відколи він перестав грати у футбол. Він мав три фотоапарати. А на унітазі стоїть збільшувач. Тобто у ванній кімнаті. Там він проявляв плівку. — Вона здивовано глянула на Кольберга й. додала: — А чому ти питаєш?
Кольберг підсунув їй конверт. Вона відклала сигарету на край попільнички і тремтячими руками витягла фотографії. Глянувши на верхню, вона спаленіла…
— Де… де ти взяв їх?
— Знайшов у Вестберзі.
— У письмовому столі? — Вона кліпнула очима і несподівано спитала — Хто їх бачив? Уся поліція?