— Тільки три особи.
— Хто?
— Мартін Бек, я і моя дружина.
— Гун?
— Так.
— Навіщо ти їх показував Гун?
— Тому, що мав іти сюди. Хотів, щоб вона знала, яка ти на вигляд.
— Яка чи на вигляд? А які ми буваємо? Оке і…
— Оке немає живого, — ледь чутно мовив Кольберг.
Оса й далі була червона як рак. У неї почервоніли навіть шия і руки. На чолі виступили дрібненькі крапельки поту.
— Фотографії зроблені тут? — запитав Кольберг.
Вона кивнула головою.
— Коли?
Оса Турел нервово кусала губи.
— Приблизно три місяці тому, — врешті відповіла вона.
— Думаю, що він робив їх сам?
— Авжеж. Він має… мав усе, що для цього потрібно. Автоматичний спуск і штатив чи як це зветься.
— Навіщо він їх робив?
Оса все ще була червона й спітніла, але відповіла вже спокійнішим голосом:
— Нам здавалося, що це цікаво.
— А навіщо він їх тримав у своєму письмовому столі? — Кольберг трохи помовчав. — У його кабінеті не було жодної особистої речі, крім цих фотографій, — пояснив він.
— Я не знаю.
«Пора змінити тему», — подумав Кольберг і запитав:
— Оке скрізь ходив з пістолетом?
— Майже скрізь.
— Чому?
— Йому так подобалося. Останнім часом. Він цікавився зброєю.
Оса замовкла й наче щось зважувала. Тоді раптом швидко підвелася і вийшла з кімнати. Через короткий коридорчик Кольберг побачив, що вона зайшла до спальні й наблизилась до ліжка. В узголів'ї лежали поряд дві подушки. Вона засунула під одну руку й нерішуче сказала:
— Я маю тут іграшку… пістолет…
Огрядність і флегматичність Кольберга за різних обставин багато кого вводили в оману. Він був добре натренований і мав надзвичайно швидку реакцію.
Оса Турел все ще стояла нахилена над ліжком, коли він опинився поряд і вирвав у неї з руки зброю.
— Це не пістолет, а американський револьвер, — сказав він. — Кольт зразка сорок п'ятого з довгим дулом. Миротворець, як його по-дурному називають американці. До того ж заряджений. І не взятий на запобіжник.
— Ніби я не знаю, — промурмотіла Оса.
Він витяг магазин і забрав патрони.
— І ще й розривні кулі, — сказав він. — Навіть в Америці заборонені. Найнебезпечніша ручна зброя, яку я тільки знаю. З неї можна вбити слона. А якщо вистрілити в людину з відстані п'яти метрів, вона виб'є дірку завбільшки з тарілку і відкине тіло на десять метрів. Звідки в біса ти її взяла?
Оса здвигнула плечима.
— Це револьвер Оке. Він завжди був у нього.
— В ліжку?
Вона похитала головою і тихо мовила:
— Ні, це я його… тепер…
Кольберг сховав патрони до кишені, спрямував дуло в підлогу й натиснув на гачок. Револьвер голосно клацнув серед кімнатної тиші.
— До того ж гачок обпиляний, — сказав Кольберг. — Щоб легше діяв. Це страшна зброя. Гірша за гранату без запобіжника. Досить було тобі невдало повернутися вві сні, як…
Він не докінчив.
— Я останнім часом майже не спала, — сказала Оса.
— Гм, Оке, мабуть, приховав його, коли конфіскував у когось зброю, — мовив Кольберг сам до себе. — Просто поцупив. — Він глянув на великий револьвер, зважуючи його в руці. Тоді перевів погляд на праву руку дівчини, маленьку, як у дитини. — Що ж, я його розумію. Якщо хтось захоплюється вогнепальною зброєю… — Він раптом підвищив голос, — але я не захоплююсь нею. Вона гидка. Ти мене розумієш? Треба, щоб взагалі її не було. Те, що її й далі виробляють, що кожен може тримати її в шафі чи в шухляді або носити в кишені, свідчить тільки про одне: що вся наша система здеградована й божевільна. Тямиш? Якісь негідники заробляють гроші на тому, що виробляють і продають зброю, так само як інші на тому, що продукують всілякі наркотики й небезпечні таблетки. Розумієш?
Оса дивилася на нього, і в очах її тепер світилося зацікавлення, навіть повага.
— Ходи сядь, — коротко сказав він. — Нам треба спокійно поговорити.
Оса Турел нічого не відповіла. Вона відразу вернулася до вітальні й сіла в крісло.
Кольберг вийшов до передпокою і поклав револьвер на полицю. Тоді скинув піджака й краватку, розстебнув коміра й закачав рукави. Нарешті подався до кухні, витяг з купи посуду каструлю, приготував дві чашки чаю, приніс їх до вітальні, поставив на стіл і спорожнив попільничку. Після цього прочинив вікно і аж тоді сів.
— Ну от, — почав він. — Найперше я хочу знати, що означає «останнім часом». Коли ти кажеш, що останнім часом йому подобалося ходити зі зброєю.
— Цить, — мовила Оса. Потім додала: — Почекай.
Вона підібгала ноги так, що ступні в грубих сірих шкарпетках уперлися в бильце крісла, обхопила руками коліна й ніби завмерла. Кольберг чекав. Чекав десь із чверть години, і вона за цей час жодного разу не глянула на нього. Обоє мовчали. Нарешті вона підвела очі й мовила: