Гардеробник глянув у залу.
— Нічого собі дама, — пирхнув він. — Ота? Ні, я не знаю, як її прізвище, але звуть її Малін. Товста Малін чи якось так.
Нордін віддав йому пальто й капелюх. Чорнява очікувально глянула на нього, коли він підійшов до їхнього столика.
— Вибачте, що перебиваю вам, — сказав Нордін, — але мені хотілося б, якщо можна, поговорити з панною Малін.
— Про що? — запитала та.
— Про одного вашого приятеля, — відповів Нордін. — Може, пересядемо на хвилину до окремого столика, щоб нам ніхто не заважав?
Білява Малін глянула на свою приятельку, і він поспішив додати:
— Звичайно, якщо ваша товаришка не заперечує. Чорнява налила свій келих і підвелася.
— Я вам заважаю? — ображено спитала вона і, оскільки Малін не озвалася, додала: — Піду, сяду біля Туре. До побачення, Малін.
Вона взяла свій келих і пішла далі в залу. Нордін підсунув стільця й сів. Білява Малін очікувально дивилася на нього.
— Я старший слідчий кримінального розшуку Ульф Нордін, — відрекомендувався Нордін. — Можливо, ви нам допоможете в одній справі.
— В якій саме? — запитала Білява Малін. — Ви сказали, що йдеться про якогось мого приятеля?
— Так, — відповів Нордін. — Ми хотіли б дещо дізнатися про одного чоловіка, якого ви знаєте.
Білява Малін зневажливо глянула на нього.
— Я ні на кого не доношу.
Нордін витяг з кишені пачку сигарет і запропонував їй. Вона взяла одну, і він запалив їй сірника.
— Йдеться не про донос, — сказав він. — Кілька тижнів тому ви приїздили з двома чоловіками в білому «Вольво Амазон» до гаража в Гегерстені. Гараж стоїть біля Клуббакен і належить швейцарцеві на ім'я Горст. Той, хто вів машину, був іспанець. Ви пам'ятаєте?
— Та-ак, добре пам'ятаю, — відповіла Білява Малін. — Ну й що? Ми з Ніссе супроводжували Пако. Ніссе показував йому дорогу в гараж. Зрештою, він уже поїхав до Іспанії.
— Пако?
— Так.
Малін допила келих і вилила в нього решту вина з карафки.
— Можна мені вас чимось пригостити? Може, хочете ще вина? — запитав Нордін.
Вона кивнула головою, і Нордін підкликав офіціантку. Він замовив півкарафки вина й кухоль пива.
— А хто такий Ніссе? — запитав він.
— Той, що був у машині, ви ж самі щойно сказали.
— Так, але як його прізвище? Що він робить?
— Прізвище його Єрансон. Нільс Ерік Єрансон. А що робить — не знаю. Я не бачила його кілька тижнів.
— Чому? — запитав Нордін.
— Що?
— Чому ви його не бачили кілька тижнів? Ви ж досі часто зустрічалися?
— Ми не з одної компанії. Не зв'язані між собою. Часом тільки буваємо разом. Може, він зустрів якусь іншу дівчину. Звідки я знаю. В кожному разі я давно його не бачила.
Офіціантка принесла вина й пива. Білява Малін відразу налила собі келих.
— Ви знаєте, де він мешкає? — запитав Нордін.
— Ніссе? Ні, він, мабуть, не має квартири. Він мешкав у мене, потім в одного приятеля в Седері, але мені здається, що там його вже немає. А де, я не знаю. А якби й знала, то не певна, чи сказала б вам. Я нікого не виказую.
Нордін ковтнув пива й ласкаво глянув на велику біляву жінку, що сиділа навпроти нього.
— Вам не треба нікого виказувати, панно… вибачте, вас звати Малін, а прізвище?
— Мене звати не Малін, — мовила вона, — а Магдалена Русен. Але мене звуть Білявою Малін через мої коси. — Вона провела рукою по голові. — А що вам треба від Ніссе? Він щось зробив? Я не буду відповідати на ваші запитання, коли не знатиму, що вам треба.
— Авжеж, я вас розумію. Я скажу, як ви можете нам допомогти, панно Русен. — Нордін знов ковтнув пива, — Можна мені одне вас запитати?
Вона кивнула головою.
— Як Ніссе одягався?
Вона наморщила лоба й хвилину подумала.
— Переважно ходив у костюмі, — врешті сказала вона. — В такому ясному, бежевому, з обтягненими матерією ґудзиками. Ну й, звичайно, мав сорочку, черевики й кальсони, як усі чоловіки.
— І носив плащ?
— Ну, то був не зовсім плащ. Така тонка чорна шматина з нейлону, чи що. А в чім річ?
Вона запитально глянула на Нордіна.
— Бачите, панно Русен, є підозра, що він помер.
— Помер? Ніссе? Але чому… чому ви кажете, що є підозра? Звідки ви знаєте, що він помер?
Ульф Нордін витяг хусточку й витер. шию. В ресторані було дуже гаряче, і він відчував, що в нього сорочка липне до тіла.
— Річ у тім, що в нас у морзі лежить один чоловік, якого ми не можемо впізнати. Є підстави вважати, що то Нільс Ерік Єрансон.
— Чого б це він мав померти? — недовірливо спитала Білява Малін.
— Він був одним із пасажирів того автобуса, про який ви, напевне, читали. Кулі влучили в голову, і він, мабуть, відразу помер. Оскільки ви єдина із знайомих Єрансона, яку нам пощастило знайти, ми були б дуже вдячні, якби ви прийшли в морг й глянули, чи то справді він.