Білява Малін перелякано витріщила очі на Нордіна:
— Я? В морг? Та нізащо в світі!
У середу, о дев'ятій годині ранку, Нордін і Білява Малін вийшли з таксі перед Інститутом судової медицини на Томтебудавегеи. Мартін Бек уже хвилин з п'ятнадцять чекав на них, і вони разом зайшли до моргу.
Брезкле, бліде обличчя Білявої Малін було підфарбоване недбало, а біляве волосся зачесане не так старанно, як учора ввечері.
Нордінові довелося чекати в коридорі, поки вона збиралася. Коли врешті вони вийшли на вулицю, Нордін переконався, що в тьмяному світлі ресторану вона має кращий вигляд, ніж у ранковій імлі.
Працівники моргу були попереджені, і начальник зразу ж провів Нордіна й Біляву Малін до морозильника.
На розбите обличчя небіжчика накинули хустку, але так, щоб волосся було видно. Білява Малін схопила Нордіна за руку й прошепотіла:
— Хай йому біс!
Нордін поклав руку на її широку спину й підвів її ближче.
— Добре придивіться, — мовив він тихим голосом. — Придивіться й скажіть, чи ви впізнаєте його.
Білява Малін затулила рота долонею і втупила очі в голе тіло.
— А що з його обличчям? Можна глянути на нього?
— Краще не дивіться, — сказав Мартін Бек. — Ви й так повинні його впізнати.
Білява Малін кивнула головою. Потім відняла руку від рота і ще раз кивнула.
— Так, — мовила вона, — це Ніссе. Отой шрам і… так, це він.
— Дякуємо, панно Русен, — сказав Мартін Бек. — А тепер запрошуємо вас на каву до поліційної дільниці.
Білява Малін сиділа бліда в таксі поруч з Нордіном і тільки час від часу мурмотіла.
— Хай йому біс, як страшно.
Мартін Бек і Ульф Нордін заходилися пригощати її кавою з булочками, а за хвилину до них приєдналися Кольберг, Меландер і Ренн.
Білява Малін швидко заспокоїлась — видно, не тільки завдяки частуванню, а й тій увазі, яку до неї виявляли. Вона радо відповідала на запитання, а виходячи, потиснула всім руки й сказала:
— Дякую, я ніколи не сподівалася, що ляг… що поліцейські можуть бути такими хвацькими хлопцями.
Коли двері за нею зачинилися, вони хвилину міркували над цим компліментом, потім Кольберг сказав:
— Ну, хвацькі хлопці, зробимо підсумок?
Підсумок був такий:
Нільс Ерік Єрансон, 38 або 39 років.
З 1965 року чи ще довше без постійного місця праці.
З березня по серпень 1967 року жив разом з Магдаленою Русен (Білявою Малін), Стокгольм, Арбетаргатан, 3.
Далі до початку жовтня мешкав у Сюне Б'єрка на Седері.
Де мешкав останні тижні перед смертю, невідомо.
Наркоман, курив, жував і вводив собі у вену кожний наркотик, який йому щастило роздобути.
Можливо, також торгував ними.
Мав венеричну хворобу.
Востаннє Магдалена Русен бачила його 3 або 4 листопада перед рестораном Дамберга.
Він був у тому самому костюмі й плащі, що й 13 листопада.
Як правило, завжди мав гроші.
XXIII
З усіх, хто займався справою вбивства в автобусі, Нордін перший чогось домігся, що при бажанні можна було назвати позитивним наслідком. Але йавіть тут думки поділилися.
— Ну гаразд, — сказав Гунвальд Ларсон, — тепер ви знаєте прізвище того типа. А що далі?
— Так, так, — задумливо мовив Меландер.
— Що ти там мурмочеш?
— Той Єрансон ні на чому не попався. А все ж мені здається, що я пам'ятаю це прізвище.
— Невже?
— Воно виринало у зв'язку з якимось слідством.
— Ти хочеш сказати, що колись допитував його?
— Ні, цього б я не забув. Я ніколи не розмовляв з ним і навіть не бачив його. Але десь зустрічав ім'я і прізвище Нільс Ерік Єрансон.
Меландер пахкав люлькою і неуважно дивився перед собою.
Гунвальд Ларсон вимахував перед обличчям своїми ручиськами. Він не терпів нікотину, і тютюновий дим його дратував.
— Мене дужче цікавить та свиня Ассарсон, — сказав він.
— Я згадаю, — мовив Меландер.
— Ще б пак. Якщо раніше не вмреш від раку легень. — Гунвальд. Ларсон підвівся й пішов до Мартіна Бека.
— Звідки той Ассарсон брав гроші? — запитав він.
— Не знаю.
— Що робить його фірма?
— Імпортує всілякі речі. Мабуть, такі, які вигідно імпортувати. Від підйомних кранів до штучних різдвяних ялинок.
— Штучних ялинок?
— Так, на них тепер великий попит. На, жаль.