— Так. Тому, що вона була найважча з усіх, які він міг узяти.
— Отож-бо. Найбезнадійніша з усіх безнадійних. Він хотів показати, на що здатний.
— І дав себе застрілити, — мовив Кольберг. — Так по-дурному, хай йому чорт. І який зв'язок може бути між цією справою та вбивством в автобусі?
Мартін Бек нічого не відповів. Вони мовчали, аж поки доїхали до Вестберга, поставили машину перед поліційною дільницею і вийшли на мокрий сніг. Тоді Кольберг сказав:
— Чи справу Тереси можна розплутати? Тепер, через стільки років?
— Мені важко таке уявити, — відповів Мартін Бек.
XXV
Кольберг тяжко зітхав і отупіло, машинально перегортав паки позшиваних докупи рапортів.
— Треба тиждень часу, щоб усе це переглянути, — сказав він.
— Щонайменше. А фактичні дані ти знаєш?
— Ні. Навіть у найзагальніших рисах.
— Тут є десь короткий зміст. Або я можу переказати його тобі.
Кольберг кивнув головою. Мартін Бек, гортаючи папери, почав розповідати:
— Самі факти ясні й однозначні. Дуже все просто. І в цьому полягають труднощі.
— Починай, — попросив Кольберг.
— Уранці десятого липня тисяча дев'ятсот п'ятдесят першого року, отже, більше як шістнадцять років тому, один чоловік, шукаючи свого кота в кущах поблизу стадіону Стадсгаген на Кунгсгольмені, натрапив на вбиту жінку. Вона була роздягнена й лежала долілиць, з випростаними вздовж тіла руками. Судова експертиза встановила, що її задушено й що вона була мертва вже близько п'яти діб. Тіло добре збереглося, мабуть лежало в морозильнику або в чомусь схожому. Загалом усе свідчило про те, що це був злочин на еротичному грунті, але минуло вже надто багато часу, і розтин трупа не міг дати повних доказів, що жінку зґвалтовано.
— Як здебільшого й буває у випадку-вбивства на еротичному грунті, — мовив Кольберг.
— Саме так. З другого боку, обстеження місця злочину показало, що тіло могло там пролежати щонайбільше дванадцять годин, а потім це потвердив ще й свідок, який попереднього вечора проходив повз ті кущі і не міг би не помітити вбитої, якби вона там лежала. Далі знайдено нитки й волокна матерії, які свідчили, що тіло привезено туди загорненим у сіру ковдру. Отже, стало ясно, що місце, де його знайшли, не було місцем злочину і що тіло хтось просто кинув у кущі. І навіть не пробував прикрити його мохом чи гіллям. Це, мабуть, усе… хоч ні, ще дві речі. Жінка багато годин до смерті нічого не їла. Жодних слідів злочинця — відбитків ніг абощо — не виявлено. — Мартін Бек перегорнув аркуш і окинув поглядом надрукований на машинці текст. — Жінку впізнано того ж самого дня. Це була Тереса Камарайо, двадцяти шести років, родом з Португалії. До Швеції вона приїхала сорок п'ятого року і вийшла заміж за свого земляка Енріко Камарайо. Він був старший за неї на два роки, працював телеграфістом у торговельному флоті, але потім осів на березі і став радіотехніком. Тереса Камарайо народилася в Ліссабоні і, за даними португальської поліції, походила а заможної родини, що мала добру славу. З верхівки середнього класу. До Швеції вона приїхала вчитися, хоч трохи спізнилася з наукою через війну. Але так і не почала навчання, бо зустріла того Енріко Камарайо і вийшла за нього заміж. Дітей у них не було. Вони були матеріально забезпечені. Мешкали на Турсгатан.
— А хто її впізнав?
— Поліція. Тобто персонал відділу в боротьбі з аморальністю. Останні два роки її там добре знали. П'ятнадцятого травня сорок дев'ятого року — обставини склалися так, що можна було точно визначити дату — Тереса докорінно змінила свій спосіб життя. Вона втекла з дому, — так тут написано, — і відтоді перебувала серед міського дна. Одне слово, Тереса Камарайо стала повією.
— Так, я пригадую, — сказав Кольберг.
— А тепер доходимо до основного. Поліція протягом трьох днів знайшла трьох свідків, які ввечері дев'ятого червня о пів на дванадцяту бачили машину на Кунгсгольмсгатан біля початку тієї стежки, де знайдено тіло вбитої. Двоє з них проїздили машиною, а один проходив повз те місце. Ті, що проїздили, бачили ще й чоловіка, який стояв біля машини. Біля нього на землі лежала якась річ, завбільшки з людське тіло, загорнуте в щось схоже на сіру ковдру. Третій свідок проходив на кілька хвилин пізніше і бачив лише машину. Опис чоловіка був неточний. Тоді йшов дощ, і чоловік стояв у затінку, тому вони одне тільки могли сказати напевне: що то був чоловік, і досить високий. Відповіді на питання, що означає «досить високий», були різні — коливалися від метра сімдесяти чотирьох до метра вісімдесяти трьох, тобто в межах, що охоплювали дев'яносто процентів чоловічого населення Швеції. Але…